Нині Туреччина балансує між світами, що відповідає її географічному становищу.

Вона так і не стала повноцінно Західною державою. В країні поширенні як і ідеї пантюркізму, тобто фактично інтеграції всіх інших тюрських держав навколо Туреччини, так і ідеї впливу на мусульманський світ.

Турки стараються грати в самостійну гру. Тим часом як всі інші держави НАТО ввели санкції проти московії, Анкара тільки наростила партнерство.

Протиріччя з Заходом можуть проявляються в питаннях демократії і свобод. Звужується промислово-військове співробітництво. Також можливі і глибша криза. Наприклад, через бажання Туреччиною і Азербайджаном силою створити так званий Зангезурський коридор через території Вірменії. Туреччина, в перспективі, могла б підтримати Азербайджан в інтервенції ще більше увійшовши в конфлікт з країнами Заходу через порушення міжнародного права.

Разом з тим для нас Туреччина, нині, є одним і з центром сил, який може змагатися за вплив з Москвою та Пекіном. Не друг і не ворог.

Бо, як показує досвід, Анкара може мати як і партнерські відносини з КНР та РФ, так і протистояти їм, переслідуючи власні інтереси.

Але в Києва та Анкари є спільні інтереси. Туреччина прихильно ставилась до членства України та Грузії в НАТО ще в 2008 році, не бажаючи бачити сильної в Чорному Морі росії. Також, між нашими країнами можна нарощувати партнерство й в інших сферах, наприклад в оборонній. Хоча, знов таки, у випадку втілення пантюркських проектів силою, ці можливості будуть звужуватися.

Тож, вітаємо Туреччину зі святом і бажаємо світським та демократичним силам більше можливостей. А іншим силам бажаємо побільше заходити з московією в конфронтацію. Одного літака мало, так би мовити.

3/3

@OstanniyCapitalist