У 1918 львів встановив українську владу
1 листопада 1918 жителі Львова починали як завжди. Рано-ранком випав легкий дощик, містяни йшли по справах. Але ця п'ятниця була особливою. Над міською ратушою майорів не австо-угорський прапор, а синьо-жовте знамено. Вперше з 1340 року в місті Лева було встановлено українську владу.
У жовтні 1918 року поразка Центральних держав була очевидна. Імператор Карл І фон Габсбург видав маніфест про федералізацію Дунайської монархії. Звісно, що це була хороша ідея, але нації імперії уже бажали будувати власні суверенні держави. Однією з таких націй була наша. 18 числа того ж місяця у Львові була скликана конституанта - Українська національна рада. Цей представницький орган ставив на меті отримання незалежності всіх українських регіонів у складі Габсбурзької монархії. Політики шукали вирішення в площині дипломатії, але останнє слово було за українськими військовими.
В останній декаді жовтня українські військові почали готувати план збройного захоплення у Львові та містах Галичини. Українці відчували дух часу. Не потоком галасливих слів, а силою буде визначатися доля України. 31 жовтня намісник Галичини, Карл фон Гуйн відмовився передати владу в усіх Східній Галичині українцям, посилаючись на відсутність інструкцій з Відня. Тоді було відомо, що поляки планували прибути до Львова 1-3 листопада та встановити польську владу на території всього королівства Галіції та Лодомерії. У відповідь на загрозу нації, сотник Дмитро Вітовський заявив: "Якщо ми не візьмемо Львів сьогодні, завтра це зроблять поляки".
О 4 ранку, українські підрозділи вирушили до головних будівель міста: вокзал, поліцейські відділки, телеграф, ратуша й будинок намісництва. Місто було зайнято безвтрат. На стінах міських будівель було розклеєно відозву до населення. На жаль, не було виконано іншого стратегічного наказу сотника Вітовського - українським військам не вдалося підірвати стратегічно важливі мости в Перемишлі. Цей прорахунок дуже сильно вдарить по перебігу бойових дій.
Звісно, що поляки були спочатку шоковані таким перебігом подій. Вони надіялися стати громадянами Другої Речі Посполитої, але тут з'явилася "якась українська влада". Початковий шок змінився на рішучість воювати з українцями. Хоча УНРада пропонувала вирішити це питання чесно та справедливо відповідно до права націй на самовизначення, поляки вважали по іншому. Це стало початком кровопролитної та запеклої боротьби.
Як і більше 100 років тому, українські військові є опорою нашої державності. Саме завдяки їх мужності та стійкості існує суверенна Україна. Кожен день, який ми живемо зараз у свободі це їх заслуга. Мабуть, герої визвольних змагань вдячні нам за те, що ми продовжуємо їх справу - побудову вільної багатої України
@OstanniyCapitalist