Український бізнес не задає етичну рамку нації
Побачив дискусію між Глібовицьким (інститут фронтиру) і Федоріним (головред Форбс). Суперечка виникла навколо питання: чи задає український бізнес етичну рамку нації.
Моя коротка відповідь: ні. І тут я встаю на сторону Глібовицького. А далі поясню чому я так думаю.
Почну з коренів ідеалізації бізнесменів, що вони встановлюють якусь рамку. Одразу скажу, що вважаю організаторів бізнес-процесів важливим капіталом нації, яким треба створювати якісні умови. Аби національний капітал зростав і у нації були ресурси на розвиток і захист.
Але, ідеалізація їх і те, що вони є серцевиною розвитку, вийшла з доволі поверхневого філософського твердження щодо Атлантів Айн Ренд. Помилка її була в тому, що вона поплутала продукт системи і архітектора системи. Американська система справді конкурентна, прозора, сильна, яка породжує сильних людей від сохи, від бізнесу. А не від рентрих статків у мене мама суддя, тощо. Не завжди породжує, звісно. Ідеального в світі немає. Але здебільшого.
Та ось породили цю систему батьки засновники, які були далеко не лише бізнесменами. Вони були просвітниками, військовими, громадянами, громадськими діячами і так далі. Тобто, це комплексна глибока роль людей, вирощених на англо-саксонському фундаментів. І які захотіли власної свободи.
До речі, ми у видавництві Видавництво Куркуль одною з перших кних видали саме автобіографію Бенджаміна Франкліна. Читайте, дізнавайтеся. Там багато чого фундаментального.
У нас в Україні ситуація така, що бізнес особливо 45 плюс, тобто той який формувався в кінці 90х і 2000х - є продуктом викривленої ситеми, де часто треба було конкурувати за доступ до чиновника і політика. Ніж за клієнта.
Такому бізнесу комфортно працювати в правовій неоднозначності і прямому практично корупційному лобізму. Коли пропонуєш йому реформу підключення в енергосистему, вони не реагують. Бо їм і так нормально, вони знають як включатися. Коли пропонуєш реформу кадастру, їм того не треба. Вони знають кому занести і як побудуватися. Навіщо створюти прозоріші умови? Аби конкурентів було більше?
Я до того, що наші атнланти - продукт нереформованої системи, гнилої системи. І дуже рідко коли хтось з них це розуміє.
Єдине, на що вони здатні - справді підтримати націю у час, коли справді вже продиху немає. Коли син Януковиче гребе все під себе. Це так, але рухати систему далі - тут вони як мінімум просто споглядачі. Але не ті, хто є генератором змін.
І насправді, це природньо. Вихід з совкової системи він такий. Надія в тмоу, що йде нове покоління. Один викладача який багато років навчає управління безнесу сказав мені, що коли бізнес модель будують за 45 особи, там обов'язково буде мутка в схемі. Коли 30річні - муток немає, а можуть з'явитися у випадку, коли воно ніяк без цього не збудується. Тобто на обличчя - еволюція поколінь.
А якщо брати основних тримачів капіталів - ні, вони не є генераторами етичної системи. Генераторами є український громадянин, часто середній клас. Який заробітчаном поїздив побачив, в ІТ фірмі попраюцвав і світ побачив, і просто з'їздив на свої кровні по Європі і бачить, що там інакше. І звісно ті, кому країна і нація дорога. Тобто проактивне суспільство, під впливом національного відрподженян і бажанян стати Європопю.
Чи є серед них бізнесмени? Звісно, всі є. Особливо малий і середній бізнес.
Та чи є нині бізнес, особливо курпний, тим хто задає етичну рамку? Моя відповідь - ні. І ще певний час не буде.
Дякую.
