Інститут памяті критикує булгакова за імперські погляди
Знову "пристрасті за Булгаковим", бо Інститут пам'яті, щось там написав про його імперськість. Російськомовні напів-інтелегенти хапаються за серце, бо посягнули на святе.
Вкотре хочу сказати, що проблема з Булгаковим не в тому, що він "не любив Україну" чи що він "занадто любив Росію". Проблема з Булгаковим в тому, що він абсолютно посередній письменник, який не вартий обговорення на рівні вищому, ніж розмови на читацькому клубі домогосподарок.
Жодного ані великого вкладу в жанр, ані якихось стилістичних рішень, ані якихось естетичних чи етичних питань він не підняв. Він не був першопроходцем в жанрі магічного реалізму, якими були Хоффманн чи навіть Микола Гоголь, як би хто до нього особисто не відносився. Він не зробив вклад в жанр, який зробили Густав Майнрінк до нього чи Хуліо Кортасар після нього. Нічого цього в Булгакова немає, окірм "запозичених" у тих чи інших писмьенників сюжетів і скомпілійованих в текст, з непоганою, але не більше, прозою.
Сатира на радянську дійсність (що цікавило вузьке коло мешканців СРСР і навряд має свіове значення) Булгакова була не тем, щоб прямо погана, але в тих же Ільфа та Петрова вона краще набагато, так само, як Салтикова-Щєдріна на дійнсість часів імперії (я доволі неопгано відношусь да Салтикова-Щєдріна, але "великим писмьенником" це його не робить, хоча він кращий за Булгакова).
Ми зустрічаємо доволі посереднього письменника, якого оживила російськомовна піздньо-радянська напів-інтелегенція, у якої народилася якась хвороблива любов до "Майстра і Маргарити", який став якимось квазі-оккультною "Смарагдовою скрижаллю" для пошуків "таємної духовності" в інтер'єрі югославської шафи та чехословацького сервізу. Чимось нагадує посереднього Паулу Коельо, який в якийсь період був "духовним гідом домогосподарок".
Проблема Булгакова не в тому, що він "поганий" як людина (наче ми знаємо мало талановитих поганців - Луї-Фердінанд Селін, Габріеле д'Аннунціо, Езра Паунд чи Кнут Гамсун не дадуть збрехати), проблема в тому, що Булгаков, як і великий пласт російської літератури, якою нас роками годували - є посереднім продуктом і суррогатом європейських літературних ідей, сенсів та стилів, і не зрозуміло, навіщо споживати цей суррогат, якщо можна споживати оригінал?
Але в нас чомусь замість того, щоб розвінчати второсортність 95% російськох літератури, поезії та мистецтва в цілому, вчепилися за нарратив "пост-колоніальних штудій", який трохи вже приївся і є зручною мішенню для любителів Булгакових та прочих Грібоєдових.
