Європа може обирати стратегічні галузі для конкуренції з китайським експортом
Варіант 1: "обирай свої битви". Європа може сконцентруватися на "стратегічних" індустріях, особливо тих, де вони ще можуть нав'язувати сильну конкуренцію, наприклад аеро-космічна галузь (AirBus) чи напівпровідники (ASML). Єдина проблема - поняття стратегічності дуже мінливе. Якщо у 2020, стратегічними були маски та антисептики, у 2022 - виробництво артилерійських снарядів та напівпровідників, а також штучний інтелект, а у 2030, через старіння населення, будуть дефібрилятори, то це створює проблему необхідності інвестувати в усі галузі економіки, що по суті нейтралізує їхню стратегічність. Нещодавно, у Франції прокотилася хвиля твітер-невдоволення відсутністю зі сторони держави захисту від банкрутства компанії, яка виробляє склянки та інший посуд. Коли дебати про стратегічність йдуть навіть тут, то Європа не зможе собі дозволити захистити усі "стратегічні" галузі.
Варіант 2: "обирай своїх партнерів". Ми колись писали про friend-shoring, тобто переміщення виробничих потужностей до країн, які поділяють довгострокові цінності своїх комерційних партнерів. Переміщення виробництва з Китаю в Індію, В'єтнам, та Пакистан може бути непоганим рішенням проблеми для підприємств, яким легко переносити власні виробничі потужності. До таких до речі входять виробники автомобілів. Проблема - через глобальне розділення світу, який стає "мультиполяризованим", дуже важко буде тим компаніям, які перемістили своє виробництво з Китаю до Індії зрозумівши, що Індія може перетворитися на Китай, коли побачить ту владу, яку вона отримала від масової міграції виробництва до себе.
Варіант 3: "нищівний пакет санкцій". Це непоганий варіант, якщо він не збільшує в кінцевому варіанті ціну для споживача. Створюючи 100% мито для китайських автомобілів, які завозять до США, адміністрація Байдена забула перепитати у Вітчизняних виробників, чи збираються вони тримати свої ціни на тому ж самому рівні, не користуючись безкоштовною можливістю здерти лишні долари зі споживача на ситуативній олігополії. Європа вводить більш персональне мито залежно від виробника та "оціночної дотації", яку він отримав для створення такої низької ціни. Максимальне мито становить менше 50% загалом, тому в Європі, виробникам автомобілів лише дадуть ковток свіжого повітря, але це ще далеко до створення повністю конкурентних цін. Однак потрібно також не забувати, що Китай може вводити мита на європейські товари або ті, які імпортуються Європою для створення власних продуктів, наприклад графіт для німецького хімічного концерну.
Варіант 4: "не можеш побороти ворога на його території, заведи на свою". Поки що простежується німий консенсус країн ЄС щодо прийнятливості ситуації, коли китайці обходитимуть мита, встановлюючи фабрики на території ЄС. Причина одна - робочі місця, що означає підняття економіки та політичного рейтингу в депресивних пост-індустріальних регіонах. Однак проблема в тому, що сьогодні "Made in ..." на 100% не існує. Відповідно, якщо машина буде вироблена в Китаї, а в Угорщині їй прикрутять колеса, чи зможуть ЄС протидіяти цьому ? Важливо зрозуміти - що більш точним ви плануєте регулювання, то більше часу потрібно буде на його розробку, помноживши на потребу погодити більший за об'ємом документ між 27 не найбільш зговірливими членами ЄС. Тому для деяких торгівельних обмежень, які потрібні ще на вчора, можна допустити певні прогалини в законах через нестачу часу на їх допрацювання.
2/3