Прапор. Я залишався в Донецьку до кінця травня 2014 року. Тоді вже місто засмоктували гібридно в окупацію.

Коли я покидав місто через те, що мене оголосили в розшук, я давно не бачив українських прапорів. Це було небезпечно, місто наповнилось бойовиками і небезпечними елементами. Нас вже вбивали на мітингах.

Та я чітко пам'ятаю, як потяг Донецьк-Київ зупинявся в Покровську. Де я нарешті і побачив наш прапор. Це був мов ковток свіжого повітря. Тоді я відчув всю важливість національної символіки. Це символ, що тут панує наш консенсус, наша культура, наше життя, на яке ми впливаємо. Це тотожність і візуальне проявлення суверенності.
нашої країни.

З Днем Прапора, шановні. Нехай він майоріє по всій Україні. А також по світові у відповідних місцях, як знак, що ми є, нас визнають і поважають.