Як фашисти повернулися в італійську політику
У 1946 році з членів колишньої фашистської партії було створено Італійський Соціальний Рух - партія, що багато в чому шукало ідеали в фашизмі та націонал-корпоративній державі. ІСР отримав фінансову підтримку від заможних бізнесменів і землевласників, які побоювалися можливого захоплення комуністичним режимом влади в Італії.
При цьому неофашисти дуже цікаво ставилися до членства в НАТО. Якщо на початку 50-х партія була в союзі з християнськими демократами та монархістами в боротьбі проти атлантизму, то з приходом до влади Артуро Мікеліні.
Мікеліні був ближчим до крайнього консерватизму ніж до фашизму. Він був прихильником інтегрування ІСР до політичного поля пост воєнної Італії. Його поміркованість дуже не подобалося як старому консервативно-фашистському крилу партії так і молодим радикалам, які хотіли йти по лекалам старого фашизму.
Мікеліні залишався лідером MSI до своєї смерті в 1969 році, коли перший лідер партії Альміранте відновив контроль. Останній намагався відродити партію, проводячи агресивну політику проти лівих студентських повстань, саме в цей період починається лівацька хвиля по Європі та початком свинцевих 70-х в Італії. Джорджо Альмірате запропонував партії новий спосіб вливатися в політику Італії. Перший це бути антисистемними політиками, другий це бути альтернативою в системі. Неофашисти у певний період змогли набрати в парламенті аж 8.7% голосів - найбільше до виборів 1994 року.
Загалом для правих в Італії було важко балансувати під час років нестабільності. Зіткнення між правими та лівими, теракти, політичні убивства та викрадення стали звичною картиною для Італії 70-х - 80-х. Наприклад, в 1970 році деякі колишні радикальні члени ІСР хотіли зробити путч, який отримав назву "Путч Боргезе". Але в цілому партійна боротьба з ліви, почала занепадати в кінці 80-х
Джанфранко Фіні перейняв керівництво партією від Альміранте в 1987 році. Він розумів, що примара комуністичної загрози все більше стає малоймовірною через розвал СССР. Фіні боровся з внутрішньою опозицією аби зробити з ІСР партію гідну нової епохи, за якою б не тягнувся шлейф неофашизму. Сталася низка невдач на виборах усіх рівнів. Єдиним великим успіхом стало обрання до парламенту від MSI-DN онуки Муссоліні - Алессандри. Того ж року неофашисти урочисто відзначили 70-річчя Походу на Рим.
У 1992—1993 роках MSI-DN активно підтримало антикорупційну операцію «Чисті руки» (проти неофашистів не було виявлено серйозного компромату що потім зіграло роль в приєднанні до них однієї дуже цікавої діячки).
На виборах 1994 року MSI-DN виступало у союзі з рухом Сільвіо Берлусконі Forza Italia. Партія займала дещо правіші позиції, проте неофашизм в ідеології та пропаганді практично не виявлявся. 27 січня 1995 відбувся загальнонаціональний конгрес MSI-DN . Неофашистська партія була перетворена на консервативний Національний альянс. Очолив його Джанфранко Фіні. Спочатку до AN примикала і Алессандра Муссоліні. Альянс став важливою складовою коаліції Сільвіо Берлусконі «Будинок свободи» . Фіні неодноразово обіймав міністерські посади в урядах Берлусконі.
Отаке переродження пройшли італійські неофашисти від любителів терактів проти лівих аж до членів урядових коаліцій. Але саме в 90-х з молодіжки ІСР почала свій політичний шлях, жінка, яка зробила найбільше для переосмислення правого руху в Європі.
Обіцяємо вам дуже базований випуск на каналі Фігури
@OstanniyCapitalist
