Як Європа стала "безбілетником" в НАТО?
Перемога Трампа повертає до порядку денного питання недостатнього фінансування оборони європейськими членами НАТО. Але варто розібратися в історичних передумовах такої ситуації та ролі США у її формуванні.
До Другої світової війни Європа домінувала у світі. Британська імперія контролювала чверть світової території, маючи найпотужніший флот та розвинену військову промисловість. Франція утримувала величезні колоніальні володіння в Африці та Азії. Після війни, попри значні руйнування, європейські держави намагалися зберегти свій глобальний вплив.
Суецька криза 1956 року стала поворотним моментом. Коли Єгипет націоналізував Суецький канал, Британія та Франція разом з Ізраїлем розпочали військову операцію. Операція була успішною з військової точки зору, але закінчилася політичною поразкою. Тиск з боку США та СРСР, загроза економічних санкцій та падіння курсу фунта змусили європейців відступити. США чітко продемонстрували, що відтепер європейські держави не можуть проводити значні військові операції без американської згоди, навіть якщо це стосується їхніх прямих інтересів. Це фактично означало кінець самостійної глобальної політики європейських держав.
Протягом 1960-х років відбулася масштабна деколонізація. Британія втратила більшість колоній, що суттєво підірвало її глобальні позиції. У 1967 році Лондон оголосив про виведення військ "на схід від Суецу", фактично відмовившись від ролі світової держави. Франція в цей період також втрачала колонії - поразка в Індокитаї, війна в Алжирі, незалежність африканських територій серйозно ослабили її економічно та військово. Хоча де Голль у 1966 році вивів країну з військової структури НАТО, прагнучи проводити незалежну оборонну політику, але в умовах втрати колоніальних ресурсів та економічного тиску це виявилося нереалістичним завданням.
Економічне диво 1950-60-х років змінило пріоритети європейських суспільств. Зростання добробуту, розбудова соціальних держав, студентські протести 1968 року - все це формувало нове ставлення до військових витрат. Оборонні бюджети почали скорочуватися на користь соціальних програм.
Період розрядки 1970-х років посилив ці тенденції. Здавалося, що загроза великої війни в Європі минула. Німеччина зосередилася на "східній політиці" Віллі Брандта, розбудовуючи економічні зв'язки з соціалістичним блоком. Британія боролася з економічними проблемами, все більше покладаючись на партнерство з США.
Після падіння Берлінської стіни європейці отримали свій "мирний дивіденд". Оборонні витрати різко скоротилися, військова служба в багатьох країнах стала добровільною. Здавалося, що настав "кінець історії" і великі війни в Європі неможливі.
Війни в колишній Югославії показали обмеженість європейських військових можливостей. Без американської підтримки європейці не могли провести навіть обмежені операції у власному регіоні. Але це не змінило загального тренду - військові витрати продовжували скорочуватися.
Російська агресія проти України стала шоком для європейських еліт. Виявилося, що "кінець історії" був ілюзією, а військова сила знову стає критично важливою. Європейські країни почали збільшувати оборонні бюджети та модернізувати збройні сили. Але десятиліття недофінансування створили величезний розрив у можливостях, який неможливо швидко подолати.
Тепер, з поверненням Трампа, європейцям доведеться серйозно замислитися над своєю безпекою. Але на відміну від часів холодної війни, зараз у них немає потужної військової інфраструктури та досвідченого персоналу. Відновлення втраченого потенціалу потребуватиме значних ресурсів і політичної волі.
@OstanniyCapitalist
