Про швидкісні реформи
За останній час ми можемо згадати чилійські 70х, польські 90х, грузинські 00х і зараз аргентинські, на цьому фоні можна одразу посипати голову попелом і бідкатися, чому в Україні все не так.
І справді буває, дуже сумно від цього.
Більшість продуктивних людей чудово усвідомлюють, що держава своєю патерналістичною суттю сповільнює розуміння у співвітчизників власних сил і можливостей. Залишаючи громадських людей на рівні підлітків. Чим обмежує націю в рості і здобутті ресурсів, так необхідних для розвитку і захисту.
А так ситуація така, що громадянин в основному – без власних накопичених капіталів, власності, без розширених можливостей впливати на буденні проблеми – коли держава намагається забрати вирішення більшості проблем (приклад з благодійністю яка багато в чому може перекрити соціальні проблеми за які береться чиновник). І часто це централізована держава, а не спроможна функціоналом громада, яка все ж ближча до громадянина ніж центральний уряд.
Так от розуміння є, що це все треба змінювати. І створювати контекст, при якому українці стають суб'єктами, бо у них життя спонукає до суб'єктності. Але є проблема – контекст. І ми хочемо звернути на нього увагу.
Не просто так Грузія звернула з вестернізованого шляху. Чилі та Аргентина не мала і не мають великих геополітичних ворогів під боком, які загрожували їх життю. А Польща була готовою (є багато тому причин) стрибнути у вікно, коли москва була дезінтегрована.
Грузія ж характерний приклад, коли наче реформи вдались, але країна скочується у сателіта сатрапа. Саме через геополітичний і суспільний фактори, який ми маємо враховувати.
Україна справді повільно рухалась до вестернізації. Ми дотепер не маємо повного ринку на енергетичному ринку, не маємо монетизації пільг. Наша пільгова система направлена не на адаптацію громадян в ринок, а на утримання бідняцькими подачками.
Наша фіскальна система бачить в кожному підприємцю злочинця, власне як і митниця. Громадяни попри проблеми, а не завдяки умовам, проявляють громадянську ініціативу. Зокрема у волонтерстві.
Але ми багато пройшли за ці роки. Більшість суспільство прийняли факт, що ринок землі не зло. У нас більшість цін – ринкові. Ми почали приватизацію. Багато речей робиться хоч і повільно, та в правильному напрямку. І це все під дуже сильним екзистенційним тиском. Але ця повільність вона має дуже чудодійну силу – суспільство потрохи дозріває до правильності логіки ринкового шляху.
Шок в реформах – міг би стати чудовим інструментом для ворога. Натомість шокової терапії в країні не було. А був поступовий розвиток.
Впевнені, що при стабілізації безпекового фактора, а це остаточне не тільки переформатування суспільних відносин в країні, але і дозрівання Європи в залученості більшої в цю війну. Ми матимемо своє вікно. Коли остаточно інтегруємося в безпекові системи Заходу і доробимо швидко все те, що ми не змогли доробити досі.
А зараз – захист і поступова трансформація. Так, 2 кроки вперед, один назад. Але це рух. Який завершиться безумовно ривком. І навряд вже тоді його можна буде назвати якоюсь шоковою терапією. Це буде остаточний акорд повільного, важкого, але органічного руху додому – на Захід.
@OstanniyCapitalist