"А що з легітимністю влади в Україні?"
Нещодавно написали допис, що у московії починається криза легітимності влади, що може посилити падіння набору контрактників на фронт.
Але хтось завжди напише коментар: "А в Україні як там з легітимністю? Порядок? Кризи немає?"
По-перше, не варто плутати природу легітимності влади в Україні та московії. В Україні влада обрана на чесних та демократичних виборах. У росії ж ця легітимність тримається на страху через репресивний контроль та пропаганду, а вибори є формальністю.
По-друге, Україна справедливо захищається проти московії, а українська влада є інструментом захисту нації, якою б недосконалою ця влада не була б. російська ж влада протягом понад чотири роки не може досягнути воєнних обіцянок, при цьому погіршуючи становище всієї країни. Тому на московії ризики падіння легітимності значно вищі, що і проявляється в соцопитуваннях.
Справді, в Україні є запит на оновлення влади. Парламент несуб’єктний. Уряд часто неефективний. Влада сконцентрована в ОП, де донедавна існувала фаворитична система навколо Єрмака, який через тіньове ручне керування здійснював безлад, що підривало легітимність влади.
Втім вибори для повноцінного перезавантаження влади наразі провести неможливо і заборонено під час війни. Водночас українське суспільство має інструменти дати по голові українській владі, з чим вона змушена рахуватися. Чи може це зробити російське суспільство? Питання риторичне.
Через тиск суспільства для підкріплення своєї легітимності влада змушена робити кадрові кроки за рамками виборів. В ОП замість Єрмака з’явився Буданов, а у Міноборони Федоров – тобто більш суб’єктні діячі. І протягом останнього часу ми побачили результативність на фронті. Через збільшення ефективності збільшується легітимність.
Чи вирішує це всі проблеми? Аж ніяк, система залишається далеко неідеальною і відсутність є проблемою. Але чи стало трохи краще? Так. Адже зупинка електорального фактору впливу на владну вертикаль не зупинив впливу як такого. Настрої суспільства конвертуються в зміни, та інакшим чином.
Наразі бачимо, що у Зеленського немає люфту для формування фаворитичної системи під нового Єрмака. Для нового фаворитизму треба вичавити нових суб'єктів і мати легітимність знов сформувати реальну моновертикаль. Чи є можливості для цього? У нас великі сумніву. Ба більше, така нездорова проактивність приведе до ще більшої кризи вертикалі, як владного явища.
Єдиний вихід – не заважати формуватися суб'єктним діячам навколо президента, яких визнає суспільства. А Зеленському балансувати між ними. Тобто, мова про повернення нарешті політики, як якісного процесу конкуренції у владу.
