Serg Marco: Повільний контрнаступ
Перша відмінність контр-наступу, який йде зараз, від того, що було на Харькові/Лімані/Херсоні - це кількисть оборонних фортифікацій РФ.
Лінія оборони росіян має загальну ширину від 20 до 40 км. Це трі лінії фортифікацій. Перша - сама слабка, бо вона була близько до лінії зіткнення, а під постійним вогнем багато не нафортифікуєш.
Друга - це вже серьозні фортифікаційні укрепи, вони в 10-15 км від першої лінії (цифри дуже условні, бо все залежить від району та рельєфу).
Остання лінія в 25-40 від першої лінії. Там росіянє будуть старатися дати найважливійший опір, якщо пірші лінії падуть.
Така оборонна система зразу відкидує для нападаючої сторони стратегію "швидких проривів". Бо прорвавши лінію оборони, через це "вікно" ти повинен швидко закинути штурмові резерви, які підуть по тилам знищуючі логістичні компоненти, резерви, та інше. Але при існуючій системі цей штурмовий резерв просто упреться в другу лінію, буде зупинений і розйобаний артою та авіацією, в той час поки наша арта та ППО будуть тільки підтягуватись до нової лінії зіткнення.
Саме тому нинішня тактика нашого ГШ - це максимально економне просування, яке повинно реалізовуватись системно, максимально широким фронтом, причому тиск повинен бути постійним на декількох ділянках, і основне завдання при цьому - знищення арти, ПРО, штабів та складів.
Щоб коли мі підійдемо до третьої лінії - у ВС РФ був дефіцит і в снарядах, і в вогневих можливостях, і в ЗРК. При цьому треба розмотати якнайбільше техніки та особового складу, не давати ім організовано відстувати, а максимально знищувати вже на перших лініях оборони. Все це робиться достатньо обмеженим контингентом, бо наш ГШ розуміє що важливі бої ще попереду.
У відповідь ВС РФ пробує робити штурми на ділянках, де ми в обороні (Донецьк/Купянск), та підключає штурмову авіацію для зупинення просування української бронетехніки.
Виходить не дуже, контраатаки вони роблять дуже обмеженими резервами, бо економлять сили та засоби на майбутнє. По ітогу штурмові групи без резервів, які не мають можливості мати вогневу підтримку та точність ураження на рівні ЗСУ, просто отримують маршал.jpg.
Штурмова авіація РФ працює та не можу сказати що нічого не знищує. Питання в тому що вони це роблять у небі, в якому в них немає переваги. Тому за знищений танк чи БМП приходиться розраховуватись Ка-52. Непоганий розмін, і треба не дати їм навчитися використовувати авіацію ефективно. Але чим ближче ЗСУ буде підходити до Маріуполя/Мелітополя/Бердянська, тим ближче вони будуть до Крима.
А Крим - то вже велика військова база. Там багато аеродромів, ППО, там кораблі. Воювати з противником який може підняти у повітря пару ескадрилій та бити КАБами та ракетами по нашим військам в такому режимі, що ППО просто не буде встигати - це те, з чим ми зіштовхнемося на третій лінії опору.
...
Який висновок. Ну тільки такий що ми бачимо перший акт спланованої шахової партії, на яку поставлено забагато. Планування такої операції проти такого противника ще не було у світі, тому все залежить від системного підхіду знищення та аналізу реакції ворога, якому потрібно зараз реагувати на просування ЗСУ широким фронтом.
Там де оборонна стратегія противника допуститься помилок - на ціх напрямках ми можемо більш активно розвивати успіх, але загальна ціль зараз не в цьому, а якраз в системному знищені особового складу, арти, ЗРК та авіації, не втрачаючи координації зі флангами, які повинні витримувати поставлений темп.
Так що чекаємо коли ЗСУ підійдуть до вирішального рубежу, і коли в небі запанують F-16. А поки робимо свою справу.
___
Скорочено, повністю тут.
