Українські війська запізнилися на дві години до маріуполя і зайняли оборону
Ця історія сталася на початку війни. На той момент ми були в зоні ООС, звідки нас зняли та відправили. У нас була задача прориватися на деблокаду Маріуполя. Але, на жаль, ми запізнилися на дві години, і останнє кільце навколо Маріуполя замкнулося. Тоді ми зайняли оборону і готовили зустрічати колони рашистів, і тоді до нас виїхало близько 10-15 БТРів противника. Ми прийняли бій і потім почали відходити.
Ми зрозуміли, що всі вже майже повиходили - залишились тільки ми, десь приблизно 40 осіб. Була тільки одна дорога - через річку, на ній ще по берегам крига була. Ми взяли човна, він двомісний був. Ми з побратимом переплили на ту сторону, потім зрозуміли, що це дуже довго буде. Тоді ми пішли по тій стороні річки шукати переправу де найбільш просто буде перейти.
На мосту стояла уже БМП-3 рашистська та виглядала нас. Ми знайшли стару гнилу кладку, але вона поламалась. Довелось у брід перейти річку. Посиділи в комишах до сутінку. Коли стемніло, командири почали виводити нас далі. Тяжко було йти, все залишалось там, а я іду в корсарі, в шоломі, з NLAWом - чесно, трошки втомився. Побратимів просив: "Хлопці, допоможіть NLAW нести, поміняйте". Але всі морозилися. Тоді я так подумав: "Та що я, не морпіх? Не донесу того NLAWа?"
І все, тоді нас зустріли наші й кажуть: "Хлопці, ви що, живі?". А їм побратими з інших рот сказали, що все, нас немає. І тут хрінак - пацики на моциках виходять. Тоді ми переїхали в другий населений пункт, зайняли там оборону. Ніч переночували, навіть не висохли повністю, і почали зустрічати тих підарів. Спопелили купу техніки їхньої. А на наступний день почали назад так сильно крити, я думав уже все, тут я і залишусь. Але тоді, хвала пацанами з 95, приїхали та витягнули нас звідти.