Історія про оборону Луганського аеропорту від Falcons team:

«Після успішного завдання дві групи повертаються в аеропорт. Проходять «взльотку» по праву руку сходить ніжне, літнє сонце…Літо, тепло і ти живий… І там де сходить сонце вихід двох установок «граду». Я та друг, що був поруч кажемо вголос: «та це не по нам», а на підсвідомому рівні розумію - це по нам. Просто не хочеться в це вірити… Командир групи: «Це по нам, біжимо до укриття». І ми, як стадо баранів (в хорошому сенсі цього слова) біжимо. Відразу після цього праворуч метрів 30 від мене падає перша ракета. Перша думка - п…зда… Всі швидко лягли на землю. А далі …….далі все, як у фільмі… Таке враження, що було 3 хвилі ( вперед через всю групу, назад і знову вперед) по часу, ну напевно хвилина, дві - хз..
Спочатку - молитва…. Потім панічний страх і ти кричиш вголос: «Всьо хватить, я більше не можу…» Сказати, що пробіглося все життя перед очима - то ні, просто вирвані уривки з життя. А далі, піднімаєш голову і дивишся…. Скрізь вогонь, вибухи і запах сірки - я в пеклі. І ти розумієш, що від тебе нічого не залежить. Лежиш і думаєш, спокійно думаєш - чи відчуєш як у тебе залетить ракета і як тебе розірве, як це вмерти?….
А потім, вибухи закінчуються ти піднімаєшся. Мокра спина…Як виявилося пізніше, пляшка з водою, яка була в рюкзачку прошита осколками. Ти дивишся - всі живі, ВСІ…- чудо, везіння - напевно…
Лише один отримав поранення в спину.
Коли ми прийшли до нашого підвалу, пацани були мягко кажучи в ах…ї. їм сказали по радіостанції, що ми всі 200 - ті.
Усвідомлення того, що ти вижив прийшло лише наступного ранку. Порожні, дикі очі. Цього разу ми обдурили смерть…»