Пролог до битви за Соледар.

*пролог довгий, але ви маєте знати, як то було йти в бій з колес, в бій вопрєкі.
Люба історія має початок і ця історія почалась з:
тріщить телефон. раз . не беру слухавку. я з дівчиною.
два. я вибив пару вихідних після того як попрацював тво ротного+постійно займався своїм взводом. дві посади то до хуя. щей з бойовими блять.
три. розумію, що сталась якась хуйня. беру слухавку:
«- Повертайся. Післязавтра з ранку ми рушаєм на Бахмут.» Дівчина дивиться на мене й каже - це як у фільми. Але це блять моє життя. Тут і зараз.
Пара годин на машині. Один заїзд на ксп роти. Пару годин в ахуєвшій калюжі. І ось я знов у своіх. З ранку забиваєм два бтр взводним майном. На дворі +10, неймовірна зима в ібенях на стику Харківської та Луганської областей. Толкаю спіч - «Що ми там блять не бачили? Контактні бої вже були. Прийдем та всіх вбʼємо.»
Джексон потім скаже «Завжди може бути гірше.» Блять, як же ти будеш правий друже.
Люди на броню і вперед в колону. Ми їдем на легендарну битву. Рагнарек на землі. Через дві години погода починає портитись. Людей ми розтягнем по машинам і бодро рушим далі. До моменту коли колона втягнеться в Крамаху погода вже буде мінусовою.
Ротний звісно не відправляв гонців і я з взводніком 1го взводу починаєм літати в пошуках житла.
Якщо на Харківщині після деокупаціі нам казали живіть де хочете аби не пішли, то Донецька область зустріла підприємстьким підходом. Перша ніч йобане очко. Промерзли к хуям по машинам. Температура скатилась до мінус десяти.
Під ранок знайшли мотель sic. Поспав пару годин, включаю скіл пєрєгрворщіка та піздую домовлятись, щоб поселить решту своїх. Допіздівся. В нагрузку ротний попросив заселить бтрщіків. Окей. І в два номери набивається по десятку рексів. Ще одна бандейка допізділась за окрему квартіру. Ну і ладно. Мені ж проще.
На ОККО (ну той ви всі знаєте) зустрічаю всіх офіцерів батальйону. Всі піздять про Бахмут. Поки ні хуя не ясно. Забиваю стрілку з Чупіком. З Чупіком ми воювали ще в 14-15ом. Всю війну переписувались, а тут місце рандеву. Він ібашиться на Курдюмовке. Поки піздим біля моїх бтрів в Крамахе взнаю, що одна машина забита лептами, коробами, бк, птуром, ракетами не приїхала бо проєбали трал.
Зазвичай мій взвод заходить перший у все гімно. Роблю доповідь. Ротний дивується. Мда і каже хулі раніше не сказав. Смішний блять. Взнав одразу сказав. Швидше питання хулі ти не знав. Хоча я і не дивуюсь цьому.
Пізніше це буде єдиний раз коли я скажу, що взвод не готовий виконувати завдання. Хулі ловить з одними автоматами. Коли в першого взводу фулл комплект.
Через день задача зміниться. Наша смуга Соледар. Вночі перший взвод попіздує на позиції. Згадуючи все що станется далі, можливо воно й краще, що так сталось.
На наступний день прибуває бтр. Ми починаємо готуватись. Два номери забиті зброєю під завʼязку. Всі споряджають ленти, готують бк, та спорядження. Виглядало то все як банда терористів перед захопленням Нагасакі Плаза.
Після обіду ротний каже шукать ближче житло. Я зі Сходом та Джексоном починає літать по селам в пошуках житла та хованок під бтр. Розуміння ситуації нуль. Набиваюсь на батальйоне ксп. Ротний кидає гугл скрін якоїсь єбушатні в Парасоківці. Після проїзду таблиці Бахмут Дістрікт, звʼязок лягає.
По дорозі піздують групи вояк в напрямку Словʼянська. Підараси, що кинули свої позиції. Одного дуже запамʼятав він йшов з карематом в руці без збої. Чуваки були не розйобані. Якийсь піздец.
Заіхав в Парасокіівку починаєм їздити по вузьким розйобаним вулицям. На дворі -15. Ібашить наша арта. Добряче так хуячить. Десь поряд стоять топори. Очікую ответку. Блять. Точка ні хуя не відбиває. Йобаний скрін. Йобаний ротний. Я ні хуя не розумію що коїться, щей взвод за йобаних кілометрів 50. Ні хуя не знайшовши ми повертаємось назад. Навколо ібашить арта і стрелькач (здається відбувається повсюди). Повертаємось назад понюхав бебру.
Джерело