Слово редакції з приводу другої річниці повномасштабної війни.

…просимо підтримати збір...
…ворог мав обмежений успіх ...
...потрібна допомога у реабілітації...
...корупційний скандал...
...заблокували пакет допомоги...

Тепер, коли ви налаштувалися на стандартну стрічку новин зразка 2024, ми хочемо, щоб ви подумки повернулися у по-справжньому темний ранок два роки тому. Хтось мирно спав тільки для того, щоб прокинутися з першими вибухами; хтось істерично перемикався між камерами КПП в Криму, відчуваючи, що звичне життя закінчується; хтось не мав жодної ідеї про те, що відбувається, і «розсереджувався лісосмугою», «з метою протидії», чекаючи на невідоме; хтось вже зрозумів, що ситуація дуже складна і з хижою усмішкою готувався вимінювати своє життя і набої на смерть ворогів та дорогоцінні хвилини для своїх побратимів.

Ми хочемо, щоб ви згадали цей дивний, неймовірно важкий і водночас неймовірно легкий стан — найгірше вже сталося, країною прокотилася хвиля вибухів ракет, якими нас так давно залякували, біженці потягнулись на захід, а залізні колони найкращих людей України — на кордони. З цих рубежів сунула орда другої армії світу, яку не було жодної можливості, ані технічно, ані стратегічно, спинити; допомоги з Заходу очікувати не доводилось і навіть лудоман з двадцятирічним стажем не поставив би на те, що ми протримаємося хоча б тиждень.

Але ми витримали перший удар. По-справжньому, як личить Нації, сталевою стіною зустріли ворога і не зламалися. Тоді ми ще не знали через які жахи війни, людської тупості, жадібності і злочинної бездіяльності нам доведеться пройти. Спитайте себе тодішнього, зразка ранку 24 лютого 2022 року — чи збирались ви здатись і опустити руки, тоді чи за 10 років? Ми впевнені, що відповідь буде «ні».

Тож будьте такими, щоб хоча б вам тодішньому було не соромно. Війна з Росією — це не спринт на два-три тижні, а марафон, довжиною у 800 років і наше покоління має його добігти.