Біжимо до поранених по багнюці кров стогони вмираючих

«Кашька: Біжимо до поранених по багнюці: кров, стогони вмираючих. Вони буквально вмирають на наших руках. Садимо живих в машину, як з’являються інші медики, їдемо з пораненими в госпіталь. Півгодини дороги. Ми залишаємо поранених там якомога швидше, щоб повернутися на фронт за новими. Однак по радіо надходить інформація, що до поля, де підбили БТР, вже не доїхати.
Росіяни обстрілюють цей район керованими авіабомбами.
Командир нашого відділення вирішив все ж поїхати забирати останнього пораненого. Його (командира відділення) машину підбило бомбою і він загинув.
Наступного ранку ми поїхали забрати його тіло.

Куба: Броньовик зупиняється, відкривається пандус і чутно «комарів», - це кулі рикошетом відбиваються від бортів транспортера.
Метрів за 50 горить польський Leopard – опізнав його по камуфляжу. Страшно виходити, але й в сталевій бочці важко залишатися, коли по нам стріляють. Я не міг би бути водієм танка через клаустрофобію. Тому ми вистрибуємо. Українець каже мені ховатися за машиною, але не дуже близько, через те, що росіяни можуть вразити броньовик ПТКР-ом. Росіян непомітно, тільки чути свист їх куль. Ми приходимо групами, по полях, весь час під обстрілом.

Даміан: Ми три дні працювали в норі, відпочивали в якомусь підвалі, а потім знову три дні перебували під обстрілами. Нора являє собою викопану саперною лопатою яму, в якій один боєць може лягти, а інші біля нього присісти. Ми ховаємось в норі і чекаємо, поки нас викличуть за пораненими. І, наприклад, над нами може стріляти танк. Аби справити нужду, доводиться чекати сутінків, щоб потім проповзти кілька метрів під прикриттям кущів, бо в повітрі завжди дрон. Чи російський, чи український».
Джерело