Колонка медика «Госпітальєрів» Ігоря Ткачова: Надто багато тіл… Інститут зв'язку, Полтава
Вчора було не до цього, але треба описати цей жахливий день і зробити висновки.
Я живу зовсім поруч з Інститутом зв’язку. Ракети просвистіли над моїм будинком, і ми чітко чули вибухи під час сніданку. Разом з Поліною Мельник зібралися та поїхали на нашому еваку допомагати, як могли. На місці ми були першими — швидка ще не прибула, лише машина ДСНС. Біля воріт лежали декілька тіл у крові. Ми швидко оглянули їх: кров текла з голови, кінцівки були цілі, у одного чоловіка — пробита грудна клітка. Ми працювали з ними всього декілька хвилин, не уявляючи, що нас чекає далі.
Одразу на допомогу приїхав наш друг Стефанчук Ігор (це його фото (нижче у дописі – ред.), якого ми нещодавно вчили тактичній медицині. Ми побігли далі, шукати тих, кому ще можна допомогти. Далі все було в тілах, крові, криках, стогонах, болі і смерті.
Перед нами стояв старий величезний ЗІЛ, у який просто грузили поранених. Їх клали на тряпки, ковдри, двері, піднімали майже вище голови і закидали в багажник. Я не встиг навіть подивитися, що з ними. Коли прийшов, то вже просто допоміг докинути останніх поранених. Місця вже не було, двері закрили, і ЗІЛ поїхав через усе місто до лікарні, набитий людьми, які вмирали.
Біля ЗІЛа лежали ще десятки тіл. ДСНС і військові зносили тіла з розбитого будинку і подвір’я під дерева, де само собою організувався сортувальний пункт. Почали прибувати швидкі. Люди бігали, військові, волонтери, ми. Щохвилини приносили когось ще живого, щохвилини ми бігали від одного до іншого і накладали турнікети. У людей по три ампутації — це 3-4 турнікети на одну людину. Заклеювали оклюзійками проникаючі (рани) в грудних клітках, невдала СЛР, деякі вмерли під тими деревами на сортувальному пункті, деякі по дорозі в лікарню, деякі в лікарні, офіційно 271 поранений та 51 загиблий, це надто багато… Клята війна, бідні люди…
Турнікети швидко закінчилися. Для найважчих випадків ми кричали: «Лікаря сюди!». Лікарі, які приїхали на швидких, точно не готувалися до такого: «Це ж Полтава, тут безпечно». Десь годину ми робили все, що могли: когось не врятували, а комусь зберегли життя. Намагаюсь ніколи не хвалитися, але я впевнений, що вчора ми врятували не одне життя, тому на цей раз вибачаюсь.
Сумні висновки
На жаль, волонтери та командування медичних сил, схоже, вбило вчора в Полтаві більше людей, ніж ми змогли врятувати. Неякісні турнікети були всюди, і здається, що оригінальні сертифіковані були тільки у нас. Приносили пораненого з турнікетом, а турнікет китайський, докрутити його неможливо. Ми накладали свої, але вони швидко закінчувалися. Коли кричав: «Дайте турнікет», давали китайський, і я внутрішньо вмирав разом з цими людьми, яким знав, як допомогти, але не міг через те, що хтось, навіть не ворог, вирішив їх убити китайським лайном.
Другий сумний висновок — майже ніхто не вмів надавати допомогу. Деякі люди накладали турнікети, китайські, не докручували до кінця, але хоч щось і робили. Але таких було одиниці. Я давав свої турнікети, а люди не знали, що з ними робити.
Лікарі, які приїхали, були молоді дівчата з довгими нігтями, які кричали, тряслися і не знали, що робити, розгублені. Їм просто вантажили важких, без рук і ніг, в конвульсіях, вмираючих людей в машини, і вони розгублювалися. У них я не побачив ні турнікетів, ні якоїсь організації процесу, нічого. Їх до такого не готували. Що робили ДСНС крім перенесення поранених, я точно не бачив, допомогти більшість з них нам не могла, аптечок в них я теж не побачив, можливо хтось з них накладав ті китайські турнікети, не знаю.
