Бійець на позиції на 15 й день з нехваткою ресурсів та бойовими діями
15-й день на позиції
Перша ніч із важкими трьохсотими.
Обстановка — гівно. Відстань до 0 скоротилась. Підори підходять. Їжі ще вистача, води — пляшок п’ять. Бензину вистачить на одну заправку генератора.
День був ясний. Двох ніби вбив скидом, чотирьох затрьохсотив. На початку як попав в БПАК думав: нарешті трохи відпочину від цієї біготні, яка була в піхоті та розвідці. Але доля мала інші плани.
Близько півночі пацани їхали на квадріку. Проїбалися з маршрутом, заїхали аж до нас, стали розвертатись, FPV-шка прилетіла в ту ж секунду.
Вибігли тягнути їх у бліндаж. Один — без руки, другий — нога.
Наклав турнікет першому, завів його в бліндаж, паралельно б’ючи по спині, щоб загасити вогонь на бушлаті. Другому пацани теж наклали турнікет.
Почав зрізати одяг. Зап’ястя теліпається на клапті шкіри, а далі просто нитка м’яса до ліктя. Кістки, сухожилля, шматки порваної плоті.
— Зрізай нах*й.
Зрізав.
Далі по класиці: кровоспин, бандажі, стабілізували.
Той, що з ногою, взагалі в херовому стані. Нижче стегна десь на 10 см, рана, шмат м’яса просто відсутній. Плюс-мінус 30 сантиметрів голої кістки видніється.
Докрутив турнікет, знов кровоспин, бандаж...
Інтернет є, виходжу на чергового: — Дай контакт медика. По руці все ясно, а ногу, може, ще можна врятувати буде.
Через деякий час роблю конверсію турнікета, одному й другому.
Солдату з рукою, поприпікало місце ампутації, тож там швидко наклав турнікет нище, блище до місця ампутації, верхній попустив, щоб більше руки лишилось.
А от у другого кровотеча відкрилась, довелось затягувати назад.
Сидимо разом. Чую, як вони стогнуть.
Тіла в пацанів вкриті дрібними рваними дірами. Плечі, руки.Там уже запеклося. На це навіть не витрачаю час.
Заїбало.
В 18 років, коли вперше бачив людське м’ясо, якось не так сильно воно по мозгах дало. Можливо тоді просто не все усвідомлював, бо зараз сходу пайка почалась. А може й забув, як воно тоді було.
Це доречі друга пара хлопців з цієї суміжної бригади за день. Перші просто пішки по посадці йшли, їх не засікли.
Піздєц їм маршрут пояснюють...
Ранок 16-го дня на позиції
По еваку — та сама безнадія.
Якщо погана погода не почнеться, скоро я знову стану піхотинцем)))
300 весь час питають за евак. А тіп з ногою все питає скільки пройшло часу від накладання турнікета, переживає за ногу.І казати їм нічого, евак ще пару днів може не бути. А з тим турнікетом, та це ж пізда страшно, вроді є дві ноги, але розуміти, що одну відріжуть по корню, сука
Друга половина 16-го дня
Солдат без руки — стабільний.
Солдат без ноги — 15 годин в турнікеті.
Йому то гірше, то краще. Кілька годин тому попустився турнікет, довелося накласти ще один, вище першого.
На нас вісьмьох — 4 пляшки води.
Щойно FPV-шка принесла пляшку води, а потім й бензу. ЖИВЕМО.
Вечір 16-го дня
Підори просунулись по лівому флангу.
Дивлюсь на нього і так шкода, був би евак, спасли б ногу. А так ну там таке поранення єбане, ну не виходить кровотечу спинити й турнікет ніде нище не накладеш. Були б засоби якісь додаткові,ну нема, ото лиш що з аптечок і все
Ранок 17-го дня
Друг ***** не дочекався еваку.
Тіло вже смердить. Винесли в нору, де складали сміття, накрили пакетами.
От так воюєш. А потім твоє тіло ховають у смітті, щоб ворожі дрони не засікли.
День 18?
Не знаєм, як відкочуватися. Дорога на відкат пристріляна, небо — брудне.
Йобана рот, чого я в СЗЧ не пішов.
Щоб вибратися, треба пройти єбуче село, а потім ще поля до наступного,
там хоч якось безпечніше.
Того, що без руки, відтягнули зранку.
Було смішно: приходять тіпи, які його мають забрати, і лягають відпочити перед виходом. Один просить подушку у трьохсотого. Той дає й каже: — Дивись, на ньому сьогодні не один солдат помер.
Посміялись))
День #. Я вже збився з рахунку.
Сказали: буде броня.
Сидимо з пацанами, хтось каже бредляк буде, бредляк. Ну я навіть трошки повірив, бо за час цієї зміни стільки броні переєбашили, думаю, що ще сюда заїде)
В результаті звісно — ніхуя.
Хуйова погода швидко скінчилась, видимість покращилась, ніхто нікуди не заїхав.