Репортаж з прифронтового Покровська від Libkos:
«Покровськ. Те саме місто, яке ще зовсім недавно квітло та жило.
19го червня я заїхав туди разом із підрозділом національної поліції Білі Янголи, що мав кілька заявок на евакуацію. Вʼїзд в Покровськ проходить через кладовище згорівших автівок - ворожі фпв контролюють майже всі важливі артерії, їхати треба швидко, бо є всі шанси стати наступним.
Заїжджаємо в мікрорайон Шахтарський, фактично стертий з лиця землі. Перше, що кидається в очі, окрім розбитих будівель та знову ж згорівших авто - це свіжі хрести та пусті глибокі ями біля одного зруйнованого будинка. Бачимо місцевого, він розказує, що кілька діб тому в цей будинок, в якому жили люди, влучив КАБ. Девʼятеро загинуло. Ховають їх просто в подвірʼї. Двох, що на момент прильоту були на вулиці - поховали одразу. Решта - під завалами, які розбирають самі ж місцеві та своїми силами дістають та ховають поряд у вже підготовлені могили.
Геннадій, з яким ми познайомились ще під час евакуацій з Авдіївки, довго вмовляє цього місцевого поїхати з нами. Він відмовляється, каже, хто тоді поховає решту, хто досі під завалами?
Їдемо далі по заявкам. Бачити, як сусіди, люди, що роками жили поряд - вимушені прощатись, не знаючи, чи побачаться колись знову - рве серце. Чому ж хтось лишається, чому не їдуть разом? Бо людям страшно. Їдуть або ті, в кого на опікунстві хворі чи літні рідні, або ті, хто вже остаточно все втратив.
Десь за годину, дорогою назад, з бусом, повним людей, знову проїжджаємо ту саму небезпечну ділянку з кладовищем підбитих автівок. Бачимо нову жертву: палає авто, якого ще годину тому там не було. Комусь пощастило менше, ніж нам. Але все одно не покидає думка: це ж могли бути ми. В еру фпв-дронів - це все наче жорстока рулетка на виживання».
