СЕРЕДИННА ЛИТВА АБО КРИМНАШ ПО-ПОЛЬСЬКИ
Історія міжвоєнної Польщі сповнена мемів, таких як: польські колонії, од моря до моря, польський Львів. Однак, є мем, про який не всі воліють згадувати: Серединна Литва. Це було ніким не визнане самопроголошене державне утворення зі столицею у Вільнюсі (Вільно), яке де факто підкорялось Польщі.
В цій історії прекрасно все: «повстання» 1 литовсько-білоруської піхотної дивізії під проводом генерала Лук’яна Желіговського, референдум про воз’єднання з Польщею, пізніші заяви Пілсудського, що Желіговський діяв за його прямим наказом.
Однак, по порядку. Після Першої світової м’ясорубки між новоутвореними Польською і Литовською державами зразу ж виникли суперечки за Вільнюс. Литовці вважали що мають історичне право на нього, бо це місто колись було столицею Великого Князівства Литовського. Для поляків же Вільнюс був «іконно польськой территорией», оскільки етнічно поляки складали 58% населення, в той час як литовці – лише 18%. Також, польський Вільнюс добре вписувався в доктрину Міжмор’я (Międzymorze, уявна федерація зі слов’янських та балтійських держав під проводом Польщі), яку з усіх сил намагався провадити Пілсудський.
Під час радянсько-польської війни Вільнюс часто переходив із рук в руки: литовський -> радянський -> польський -> знов радянський -> литовський (після битви під Варшавою червоні вирішили передати Вільнюс Литві). Не встигла радянсько-польська війна закінчитись, як розпочалась польсько-литовська. Поляки швидко віджали Сувальську область, і глибоко занепокоєна міжнародна спільнота aka Ліга Націй спробувала вирішити конфлікт дипломатично. 7 жовтня 1920 було підписане припинення вогню, яке віддавало Сувалки Польщі, а Вільнюс Литві. Цей договір мав вступити в силу 10 жовтня, однак 8 жовтня почалось найцікавіше.
Зранку 8 жовтня 1 литовсько-білоруська дивізія (14,000 вояків, більшість з яких поляки) начебто повстала й пішла «звільняти Вільно від литовської окупації». За два дні вони захопили місто й околиці та рушили на Каунас, тогочасну столицю Литви, однак були зупинені литовськими військами. Сили були нерівні: поляки, окрім більшого числа солдат мали в розпорядженні логістичну підтримку своєї армії, а також загони стихійно сформованої самооборони Вільно.
Лише у 1923 Пілсудський зізнався, що операція була заздалегідь спланована, й Желіговський слідував його наказам. Нічого не нагадує?
12 жовтня 1920 Желіговським був створений тимчасовий уряд, а скоро були сформовані поліція й суди. Також було затверджено прапор і герб – польський білий орел і литовська пагоня на червоному тлі, що нагадувало прапор Речі Посполитої.
8 січня 1922 відбулися вибори в Сейм Серединної Литви. Незважаючи на організовану поляками масштабну пропагандистську кампанію, а також закриття литовських газет, литовці, більшість євреїв та деякі білоруси бойкотували вибори. 20 лютого 1922 цей сейм надіслав прохання включити Серединну Литву до складу Польщі, й 22 березня польський сейм надав згоду. Вільнюс і околиці були інкорпоровані у склад Польщі як Віленське воєводство.
Литва, як і Ліга Націй, не визнала ці вибори, однак де факто Вільнюс став польським. Цікаво, що тодішнє ОБСЄ (війська країн Ліги Націй, які наглядали за виконанням усіх домовленостей) могло повернути Вільнюс, однак французи не хотіли псувати відношення з Польщею, а британці боялись діяти наодинці.
Наслідками повернення Вільно у рідну гавань стало розірвання будь-яких дипломатичних і економічних зв’язків між Литвою та Польщею, що не тільки ускладнювало життя пересічним громадянам, а ще віддаляло і так далеку мрію Пілсудського про Міжмор’я; також, це поглибило протиріччя між Пілсудським і Падеревським – людиною, яка зробила дуже багато для того щоб Польща отримала міжнародну підтримку, що не сприяло популярності Пілсудського на батьківщині.