102 роки тому, 29 січня 1918 року, відбулася знакова подія в українській історії - бій під Крутами.

Отож, вже століття різні покоління українців осмислюють і пересомислюють ті події. Одні бачать відчайдушну жертовність української молоді. Другі - бездарність політичного керівництва. Треті - загальну неготовність українського суспільства до побудови держави. Можна продовжувати надалі. Немає сумнівів, що все це мало місце. Однак актуальність таких оцінок викликає сумніви.
Сьогодні нема потреби кидати студентів на багнети російських солдатів та матросів - у нас є професійна армія. У нас є громадянське суспільство, яке н чинить організований спротив ворогу на всіх фронтах - від дипломатичного до реального, збройного, чому не заважає небажання нової влади. У нас є держава.

Цього дня варто згадати, що українці пішли воювати за Україну - не за Петлюру, не за Грушевського і аж ніяк не за Винниченка.
Що коли студенти та юнкери захищали Київ від бидла Муравйова, гайдамаки Петлюри успішно придушували заколот на "Арсеналі".

Поки вони билися з окупантами і тримався український уряд, дипломати встигли знайти союзників, нас визнали на міжнародній арені й ми уникли долі Білорусі як віртуальної республіки.

Спротив у безнадійній ситуації під Крутами став заспівом до вигнання бойовиків Артьома Сєрґєєва з Донбасу та ривку Болбочана на Крим.

Пам'ятаймо