Наша пісня гарна й нова: майбутнє державного сектору в Україні [2/2]
Державні підприємства завжди виконують політичні цілі – від ранніх держав та колоніальних імперій до сучасності. Розквіт державних підприємств в капіталістичних економіках припадає на період з 30-х років по 70-ті, тоді ж, коли урядове втручання в економіку на Заході було на піку. Політичні цілі були дуже різноманітними – підтримувати зайнятість, контролювати ціни, впроваджувати соціальну політику. Високі темпи економічного зростання дозволяли урядам подібні експерименти і майже безболісно накопичувати неефективності.
Але епоха швидкого та безперебійного економічного зростання і малої конкуренції на міжнародних ринках закінчилася в середині 70-х років. Тоді ж наступила епоха масової приватизації в західних економіках, що тривала приблизно 15 років. Але не все вдалося приватизувати – політичні причини, стратегічна важливість та недоречність приватизації (ситуація, за якої після приватизації ефективність підприємства/економіки/конкуренції зменшується) залишили в руках урядів певну кількість підприємств і можливість політичного впливу уряду.
Для того, щоб його мінімізувати, було розроблено цілу низку заходів, які б зменшували роль уряду в прямому управлінні підприємствами. Нові правила корпоративного управління, додатковий аудит, незалежні наглядові ради, чітке визначення власного raison d'être – всі ці речі мали розмивати вплив уряду, роблячи його лише одним з багатьох зовнішніх агентів, які взаємодіють з підприємством. Ці заходи, хоч і допомогли «ізолювати» підприємство від уряду, але так і не змогли остаточно вирішити проблему їх недостатньої продуктивності в порівнянні з приватним сектором. Але тепер, щонайменше, менша продуктивність має конкретні причини існувати, які фіксуються як ціль існування підприємства.
Україна почала свій довгий шлях реформування державного сектору економіки з 2014 року. Певного прогресу вдалося досягнути, проте, як вказано вище, уряд продовжує і далі використовувати державні підприємства для власних політичних цілей, а реформа корпоративного управління фактично зупинена. І якщо сьогодні моментами такий стан справ може бути частково виправданий (наприклад, державні підприємства стали ключовим джерелом доходів державного бюджету в березні цього року, на початку війни), то вже завтра, коли постане питання економічного відновлення та залучення західних коштів, недореформування буде проблемою і в питанні реформ і в питанні ефективності української економіки.
Справжнє реформування українського державного сектору пов’язане з становленням ринків, створенням ефективних регуляторів, антимонопольного законодавства та продовження реформи корпоративного управління. Якщо уряд і далі буде використовувати державні підприємства як інструмент досягнення своїх цілей, наша економіка буде накопичувати неефективності та зростати значно повільніше. При цьому, після справжнього реформування державного сектору, уряд і далі зможе досягати політичних цілей, які перед собою ставить. Проте ці методи будуть значно більш ефективними та точковими і не будуть спотворювати ринки та поведінку споживачів так сильно, як зараз. Проте, звісно, тримати «вапросік на контролє» (оперативно реагувати на проблеми) та вручну регулювати все, що заманеться політикам, стане значно важче.
Приватизація, звісно, дуже важлива. І не тільки в контексті малої приватизації, але і для багатьох великих підприємств теж. Не існує жодної причини, чому «Центренерго» або вищезгадана Державна продовольчо-зернова корпорація мають залишатися в урядових руках. Але однією приватизацією не обійтися - всі інші реформи будуть важчими та важливішими.
А про історію нашої приватизації, становлення ринків, антимонопольне законодавство, ефективні регулятори та реформу корпоративного управління буде далі. Не перемикайтесь.