Вчора, 24 грудня, Харківська обласна рада ухвалила рішення про перейменування російського Театру імені Пушкіна.

Ця ситуація підштовхує проаналізувати роботу харківських міських депутатів з перейменувань. А роботи цієї з початку вторгнення було виконано надзвичайно мало: перейменовано узвіз, проспект, шосе і один район. Затверджені міськрадою нові назви також викликають питання. Тут і Харківське шосе у Харкові замість Білгородського, котре породило безліч локальних мемів, і проспект Героїв Харкова замість Московського, при цьому жодним чином ми не можемо дізнатись про яких саме героїв йде мова.

Міські активісти зробили список з близько 130 назв котрі все ще присутні на мапі міста і так чи інакше пов'язані з російським імперіалізмом. Жодних дискусій щодо їх перейменування наразі не ведеться. В місті все ще залишається центральна вулиця названа на честь Пушкіна. Однойменна станція метро, де радянські архітектори дуже постарались над тим, щоб увесь інтер'єр нагадував про російського поета, взагалі буде потребувати не тільки владного указу про зміну назви, а й складної праці архітекторів, щоб змінити оформлення станції і надати їй нових сенсів.

На фоні Києва, де міська влада плідно працює над зміною руснявих топонімів, а також, наприклад, Ізюма, котрий теж знаходиться в Харківській області і де нещодавно з'явилась перша на сході України вулиця Степана Бандери, міська влада Харкова показує повне нехтування суспільним консенсусом щодо перейменувань. Російська імперська машина багато зробила для того, щоб у цьому східному українському мегаполісі майже не згадувалось про Україну. Сучасна топоніміка Харкова вказує не на козацтво, слобожанський контекст, національне відродження 19 сторіччя і визвольні змагання, а на провінційний малоросійський Харьков про який так мріють руснати. Нажаль навіть на 10 місяць війни міська влада майже ніяк не сприяє процесу українізації міста.