Так історично склалося, що відколи Україна полишила СССР, чиновницький апарат був посаджений на голодний пайок.

Кінець кінцем, це вилилося у відносно стабільну структуру, в якій різні мафіозні клани мали свою кормову базу. І ці мафіозні клани вступали між собою в ієрархічну, договорнякову або час від часу конфронтаційну взаємодію. Верхівкою цієї системи були ті, кого прижилося називати олігархами - Ахметов, "київська сімка", Пінчук, "група Приват" тощо. Вони власне і мали своїх людей всюди - суди, прокуратура, різні регуляторні органи. Майже кожна людина в державі була елементом цієї мафіозної системи - працюючи в банку, на підприємстві, в страховій компанії, на держ службі, в громадській організації. Чиновники були "на зарплаті" в мафіозних кланів - люди просто ходили на роботу, перекладали бумажки і рутинно працювали на мафію.

Плюс до цього, більшість кланів творили свої міні-імперії на зв'язках з РФ. РФ могла впливати на благополуччя клану, адже вони могли вирішити з ким їм краще торгувати газом, кого пускати чи ні на свій ринок.
Тепер варто поставити запитання, а де ж тут власне публічний інтерес - інтерес, який має захищати державний службовець. А він власне ніде. І рівень компетенції людей на держ службі був вельми низьким.

2014 року протиріччя, накопичені в цій системі вибухнули і ми постали перед необхідністю розбудови ефективних інституцій, аби зберегти себе як державу.

Проте інституції потребують спеціалістів, а спеціалісти - грошей. Гроші спеціалістам українці платити не люблять. Ті спеціалісти, які все ж мали необережність попрацювати на державу, отримуючи відносно великі, але все одно менші за ринкові зп, досі згадуються в українському фольклорі як вороги народу. Відтак паралельно з державною службою в Україні стали існувати різноманітні експертні офіси, які де-факто тягнули на собі всю експертизу суспільних трансформацій.
А платили їм ґрантами - юсейдівськими, європейськими, соросівськими. Із повномасштабним вторгненням ситуація тільки погіршилася. Українські платники податків тм заледве фінансують Сили оборони, а всі решта видатки повністю припадають на зовнішнє фінансування, велику частину якого становлять ґранти.

Ми як суспільство не в стані фінансово забезпечити свою державу. Наразі це драма з відкритим фіналом.