Солдатка Нацгвардії та режисерка Олена Апчел стала лідеркою премії УП 100 в номінації "Культура" 🇺🇦
Ось що розповіла про Олену виконавча директорка Радіо "Хартія" Іванна Скиба-Якубова:
💬 "Злюся на неї щодня, бо відчуваю провину. Коли я, пробігши два кола "короткими перебіжками", відклала думки про службу в армії в дальню шухляду, Олена продовжувала тренуватися. Важко й марудно, долаючи і власні фізичні труднощі, і недовіру до жінки у війську, і своє багаторічне небажання мати справу з кондовими ієрархічними системами.
Олена Апчел підписала контракт із Нацгвардією, полишивши посаду співдиректорки Theatertreffen "Berliner Festspiele", найбільшого театрального фестивалю Німеччини. Рік перед тим вона керувала відділом соціальних проєктів Міжнародного центру культури Nowy Teatr у Варшаві.
Я могла би злитися на неї і тут, адже ця робота була важливою для нас усіх: вперто і планомірно Олена протягала українське сьогодення на європейську сцену. Витискала з програм російські театри. Несла український голос як театральна менеджерка, режисерка, дослідниця, авторка.
Цієї ж осені Олена постулювала свій вибір так: "Я хочу мати право власноруч спалити мою хату на Донеччині. Ту, де на вишитих білим по білому руками моєї бабусі простирадлах російські солдати залишили свій кал, і скільки б я не прала, жити там більше не зможу".
Олена хоче спалити свій дім. Хоче розвіяти вітром усе ще живучі залишки патріархальної негнучкості в Силах оборони.
І, навіть у формі, продовжує працювати над тим, щоб подолати сприйняття української культури як меншовартісної.
Її висловлювання незручні й болючі, її прямолінійність — одна з тих гігієнічних процедур, яких ми так потребуємо.
А ще Олена активна учасниця SEMA Ukraine — об'єднання жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно обумовлене насильство на цій війні. Вона бореться за голоси "вчорашніх мовчазних" і за світ, в якому ми зможемо почуватися без страху.
Злюся, звісно, я не на неї. А на реальність, у якій театральні режисерки мусять вести свою боротьбу — так. І на власну неготовність до завтра, коли нам усе одно доведеться стати у стрій"
