In memoriam усіх нас. Про мистецтво Віталія Кохана
Ми схильні надавати перевагу концептуальному перед чуттєвим у взаємодії з сучасним мистецтвом. Тоді як Кохан кидає виклик цим пересторогам і м'яко підштовхує до сирої фізики мистецтва, а заразом і до почуттів, які воно пробуджує в нас.
Академічні скульптори можуть місяцями вдосконалювати деталі, доки не досягнуть ідеального, бажаного та контрольованого результату. Тоді як Кохан відкрив свою практику для того, що не можна передбачити: помилки, виробничого збою або реакції примхливого матеріалу. Він назвав це "поставити незаплановане на рейки".
Як ми можемо зберегти маленькі особисті спогади в епоху всепроникних колективних наративів? Як зробити так, щоб ці спогади зберігалися в цифрову епоху, коли будь-що можна зафіксувати за лічені секунди й так саме швидко це "будь-що" втрачає цінність? І які саме спогади можна вважати значущими, коли ми живемо в епоху постправди, коли, перефразовуючи рядок з вірша Райнера Марія Рільке, жоден спогад не є остаточним?
Кураторка й дослідниця мистецтва Лізавета Герман розповідає про мистецьку практику художника Віталія Кохана у новому тексті УП.Культура.