Аби претендувати на другий строк і хоч якось втримати владу кожен з президентів України бажав записати якийсь з своїх еп…
Аби претендувати на другий строк і хоч якось втримати владу кожен з президентів України бажав записати якийсь з своїх епізодів правління в історію України. Мовляв, оцінювати його слід вже як історичного діяча, вищого за побутову повсякденну політику. Кожен з наших можновладців хотів слави Черчилля, коли йому плювали на голову виборці. Тож кожен пострадянський президент так чи інакше виношує масштабний проект, з яким його асоціюватимуть. У Путіна це, звісно ж, Кримнаш - абсолютно небезпечний і безсенсовий регіон для РФ з практичної точки зору, однак лаврова гілка історичності у очах росіян лягла на голову Путіна.
Ющенко був першим революційним президентом - його проекти це глорифікація Голодомору, УПА, національна пам'ять яка врешті увінчалася нагородженням Степана Бандери і Романа Шухевича званням Герой України вже в останні місяці правління. Янукович отримав такий проект у спадок від Ющенка: це Євро-2012. Для України того часу, спраглої до визнання її європейськості це була дуже важлива річ. Врешті, в 2012 як ніколи були сильні чутки що Янукович прийде на два строки, але реальна політика працювала по-іншому.
У Петра Порошенко були безвіз і Томос, отриманий дуже вдало під вибори. На першому етапі було ще і підписання асоціації з ЄС, що насправді має наліт історичного проекту. Але і це не допомогло Петру отримати другий строк. Люди часто закидали йому, що попри реальність таких заслуг, він занадто позує на їх тлі, хворіє на бонапартизм, це змазадо сприйняття.
Тепер у Володимира Олександровича є кілька варіантів, що він може зробити, чого не робили попередники, і що буде вважатися magnum opus, а не просто поточною побутовою політикою. Рейтинги довіри - справа невічна, та і невдячна - у вересні тотальної довіри до Зеленського у громадян було 50,4%, тепер її лише 30,5% (мова про кількість громадян, які "повністю довіряють" президенту).
Першим таким можливим варіантом є проведення Олімпіади, до якого закликав Київ як до спільного проекту президент Білорусі Лукашенко. Разом з тим, це буде коштувати величезних коштів і не буде давати прямого економічного вихлопу одразу ж, тому проект маловірогідний.
Це міг би бути масштабний проект в галузі інфраструктури чи енергетики, наприклад якась феєрична угода яка дозволяє використовувати Українську ГТС Китаю чи Казахстану і приносить додаткові мільйони доларів. Однак, самих лише бажань України замало, потрібен високий рівень стосунків з азіатськими країнами і ці проекти потребують часу, якого у Зеленського принципово немає. У той же час, можливого відновлення високого рівня дипвідносин з Китаєм поки немає на горизонті і близько.
Мови про глибоку інтеграцію в західні структури навіть не йде - вступ в НАТО чи ЄС прямо найближчими роками неможливий через цілий ряд факторів. Усі це розуміють, тому Зеленський навіть теоретично не стане це обіцяти і робити топ-проектом для другої каденції. Заяви Загороднюка, наприклад, щодо роботи з стандартами НАТО, виявляють що це справа не одного і не двох років.
Дуже вірогідно, що проектом Зеленського будуть так звані посадки попередників, чого не вдалося Порошенку і дещо частково вдалося Януковичу. Однак є одне але, це докорінно змінює політичну кон'юнктуру: велика частина проваджень буде сфабрикована чи натягнута як сова на глобус. Людей не задовольнить арешт чи посадка якоїсь фігури розміром з Микитася, а замахнутися на Парубія, Порошенка, Луценка чи того ж Пашинського, схоже, немає достатніх доказів. Зеленський може піти шляхом Януковича і ще міцніше застрягне: західні держави засудять такий підхід до справ, а зовнішня підтримка буде йому потрібною дедалі більше з втратою рейтингів.
Насправді, Зеленський може піти набагато адекватніше і не робити ніяких колосів родосських, аби залишитися на другий строк. Але це ризик, який політики думають, що мінімізують кожного разу, коли перерізають стрічку якогось масштабного проекту. Ну що ж, подивимось.
