Текст написаний мною минулого року, до Дня української державності. Гетьманич Данило (син Павла Скоропадського) свого ча…
Текст написаний мною минулого року, до Дня української державності.
Гетьманич Данило (син Павла Скоропадського) свого часу виголосив в еміграції промову із словами «здобути державу ще не означає здобути державність». Бо держав є багато і виникають вони кон‘юнктурно: існування Родезії, Біафри, Танну-Туви, Далекосхідної республіки, самоврядного міста Данціг, навіть Бельгії чи Фінляндії - результат історичних обставин. Вам може пощастити із власною державою, якщо зірки інших держав вдало лягли для вас і старші допомогли спертися на ноги, аби ослабити ваших минулих патронів. Але до державності шлях більший і тернистіший, ніж просто міжнародно-правове визнання.
Державність - внутрішня характеристика, яку інакше як набути через досвід неможливо. І ми продовжуємо набувати, набувати і набувати. І у підсумку, вона розправить плечі у найгірших обставинах. Якщо дійсно існує, дійсно вища за поточне і дійсно закладена вглиб.
Державність є вищою за конкретні державні інститути, національну ідею, партію і особу лідера - інакше це ніяка не державність. І цьому думанню нам вчитися ще десятки років. Звернення до сивої давнини - Володимира, чи Ярослава а чи до Данила це лише метод переходу від поточних і нібито актуальних проблем (як там сидить Олена Зеленська на фото, чи правий Порошенко і чи варто голосувати за Притулу етс) до значно більшого. У дистанції тисячі років це не має великого значення, а отже думати слід щонайменше не про це, а про те що матиме значення і після нашої смерті.
Я пригадую долю пруського аристократа полковника Штауфенберга, який був в лавах Вермахту і таємної консервативної опозиції до Гітлера. 20 липня 1944 року він залишив портфель із вибухівкою у кабінеті де проходила нарада за участі Гітлера, пролунав вибух, а після команда Штауффенберга та інших офіцерів намагалася провести заколот із метою захоплення влади, відомий як операція «Валькірія». Спроба провалилась, а після цього Штауффенберга було розстріляно. Перед загибеллю він викрикнув «Нехай живе Таємна Німеччина!».
В усіх сенсах він вчинив тоді злочин проти законів і інститутів держави, уніформу якої носив, замахнувшись на політичний лад, особу керівника і навіть наближаючи теоретичну поразку держави Німеччина. У той же час, він здійснив історичний подвиг для самої державності - заради таємної Німеччини, прихованої і завжди більшої ніж її конкретне політичне оформлення.
Перше, чого нас має навчити ера в якій ми живемо - без державності держава лише тимчасова. І жити виключно «за обставинами» означає дати можливість рано чи пізно підстави для саморуйнування держави, коли обставини зміняться. Тому державність і потрібна як ідея. Висока, недосяжна, розчинена у сивині минулих літ.
Від конкретного до абстрактного - наш шлях у цій війні. Шлях нашої держави - укорінити державність, аби не стати надбанням виключно істориків.
Усі політичні конфлікти сьогодення підуть у небуття обов’язково. Наша з вами ціль - не дати випарувати в минуле державність разом з цими конфліктами.
Під скрес Московської руїни,
Під лицемірство каяття
Моя повстане Україна
До віковічного буття.
Анатолій Лупиніс, 1991 рік. Вірш написаний у камері радянських спецслужб.
