Домінуюче питання поствоєнного політичного життя України, попри все, базується на кількох невійськових факторах видних у…

Домінуюче питання поствоєнного політичного життя України, попри все, базується на кількох невійськових факторах видних уже зараз.

По-перше: рекламний і медійний ринок України впав на землю, принаймні в політичному розрізі. Значна частина існуючих політичних лідерів в першу чергу існували в телевізорному форматі: ключовою залишалася ідея опертя на надвелику аудиторію, властиву телевізорам. Надвеликій аудиторії легше сподобатися будучи «винятково нормальним» - ключовий фрейм піару політика в телевізорі полягає у тому що «ми робимо щось корисне» і «ми говоримо щось загальноприйняте» якомога більшу кількість ефірного часу.

Зараз телевізор загинув з точки зору виходу на такі великі групи населення як раніше. Тобто нинішні канали відрізняються від старіших тим, що тепер їх медіаприсутність опосередкована соцмережами як агрегаторами, а не пряма. Сам по собі цей факт змінює і вимоги до образу політика: парадигма «виняткової нормальності», що працювала в телевізорі у світі соцмереж просто недійсна. Захоплення уваги залишається ключовим фактором (на противагу телевізорній задачі «увагу утримувати»), а отже амплуа політиків дедалі більше будуть апелювати до унікального і виняткового, замість «нормального загальнозрозумілого».

Політики-джокери (правильніше казати Трікстери) - лише перші ластівки 2010-20х. Те, що було у їх ролі винятком і рідкістю у політиці соцмереж стане правилом.

А це, як мінімум, означає більш скандалізовану, різку і емоційну політику. Власне, чим і відрізняються соцмережі на тлі телевізора.