7 років тому в харкові був переломний день революції
Ви могли помітити, що я мало писав про події 20 лютого в Києві. Це не дивно, мене в ті дні не було в Києві. Але я був в Харкові і сьогодні мені є що розповісти.
7 років тому в Харків був переломний день в історії революції. На відміну від Києва, де я жодного разу не втрапив у значний бій, в Харкові доводилося бути в різних ситуаціях. Зараз розповім про одну з таких.
21 лютого 2014 року Київ ще тільки відходив від шоку масових розстрілів, але вже встиг взяти під контроль Адміністрацію Президента, а Рада переформатувалася і готова була визнати перемогу революції. В Харкові в цей час напруга лише наростала. Саме в це місто в першу чергу втік Янукович і готувався 22 лютого провести з'їзд депутатів і проголосити, що саме цей орган контролює південь та схід країни і готовий почати боротьбу з путчистами в Києві. По суті це мав стати початок громадянської війни та двовладдя. Ви тільки вдумайтесь за крок від якої небезпеки ми всі були! Надзвичайно страшно.
Але, не зважаючи на страх, харківський євромайдан прийняв рішення зібратись там же, на тій же площі перед Палацом Спорту і чинити спротив. Чисте самогубство. Враховуючи скільки бойовиків Оплоту було в місті, наскільки міцно на ногах стояв місцевий Беркут і наскільки впевнено почувалася харківська еліта, яка підтримувала заколот. Але, ми були свідками неймовірної самопожертви людей в Києві, ми бачили всі ці трупи сотні, а деяких і знали особисто, і просто не могли зрадити себе не і не піти. Не зважайте, що це зараз звучить пафосно.
Ранком 22 лютого я їхав на маршрутці до метро і по одному лише погляду ще одного попутчика зрозумів, що він їде туди ж. Можливо в наших очах був страх, домовилися триматися разом.
На виході з метро ми відразу побачили своїх. Близько 50 людей, що не побоялися і вийшли. Вони були щільно оточені натовпом регіоналів. Ну як регіоналів. Влада міста концентрувала увесь можливий адмінресурс і вигнала на площу просто таки тисячі бюджетників та різного роду люмпенів. Площа кишила і була переповнена людьми у блакитних регіонівських кольорах. Так я це були навіть не тітушки, то на групу євромайданівців навіть ніхто уваги не звертав. Тому ми трохи осміліли і почали рух ближче до місця, де вже будувалася сцена. Не завжди нам вдавалося пройти, місцями нас закидували сніжками, або просто агресивно реагували, але щільній групі майданівців вдавалося дворами та провулками рухатись далі. Абсолютно різні люди, різного віку та статку, типовий майдан в мініатюрі, що не зважаючи на критичну небезпеку просто йшов в лоб проти системи. Це був ідеальний момент, щоб всіх нас перебити, найбільш відчайдушних, найбільш самовпевнених. І ми були готові до цього, готові були не так чинити спротив, як просто показати, що він є, не величкий спротив східного міста.
Дуже близько до сцени чи Палацу Спорту нам підійти не вдалося. Але ми все ж опинилися у прямій видимості і цього здавалося достатньо. Паралельно ми читали новини. В Києві парламент влаштував просто бурю. Він якимось дивним чином забрав усі повноваження у Януковича, змінив спікера і різко змінив уряд. В самому Палаці Спорту вже йшов з'їзд, йшло засідання і всі ніби змагалися у швидкості прийнятті рішень. І тут раптом хтось з наших сказав, що Міністром Внутрішніх Справ обрано Авакова! Це був шок. Аваков вважався головним ворогом усієї харківської еліти, усіх цих Добкіних та Кернесів, які тепер засідали і готувалися відколоти частину України! І тепер поліція, в теорії, під контролем кого?? Авакова!
