Кернес добкін та інші втекли з зїзду в росію
Я думаю саме це і вирішило весь хід з'їзду. Вже через 10 хвилин з'явились новини, що більша частину з'їзду різко втікла з зали, сіла на машини і дала драпака. Як потім виявилося в Росію. При чому втекли в один момент і Кернес і Добкін і всі поважні члени зі сцени. Далі проводити з'їзд було якось сильно тупо. Тому депутати встали і почали розходитися. Ми були в шоці. В неменшому шоці були і тисячі бюджетників, які тепер тинялися по площі без діла. Навіть сцену так і не встигли добудувати. Регіоналівські мітигарі навіть на нас вже не зважали, а якось тупо ходили і потроху розходились, без жодної команди, поки їх керівники покидали місто.
Вже за десяток хвилин ми отримали повідомлення, що місто покидає вся влада, яка може це робити і яка хоч трохи пов'язана з регіонами. Владні кабінети були повністю пусті! Було вирішено направитись маршем через все місто до обласної Ради, а там можна і Леніна вальнути. Йти було дуже багато, більше десятка км, але кого це хвилювало? Це був тріумф! З усього міста до нас підтягувалися призильники революції і марш роздувався і ставав все більшим, містом, прямо по проспекту Московський шли сотні людей зі стягами та співами. Все на що спромоглася місце влада це десяток агресивних пацанів, що супроводжували колону на певній віддаленості. З вікон нам аплодували, кричали Слава Україні та вивішували прапори. Мені телефонували, вітали і питали що ж тепер далі, як взагалі жити далі? Місто святкувало перемогу революції!
До Леніна ми дійшли коли вже стемніло. В обласній Раді дійсно виявився лише персонал, який спокійно водив нас по кабінетам та розводив руками. Типу, ви перемогли, робіть тепер з нами що хочете, ось можете правити в цьому місті. Ми не були проти, але пояснювали їм про важливість демократії та легітимності нової влади. Леніна майже звалили. Довго чекали машину з автокраном, шукали мотузки, троси, а потім якийсь мужик з міськради прийшов і сказав, що так робити не можна, бо під Леніном проходить метро і кразе не ризикувати. Влада у ваших руках, переконував він, куди поспішати, заспокоював, ось рукою міста вам підписаний папер, що ми знесемо все затиждень і не треба тут гарячкуватися. Тим часом вечоріло, вата міста підтягувала підмогу і без кровопролиття таки нічого не закінчилося. Вата отримала штахетами, відламаними від новорічного містечка, коли необачно пішла в атаку.
З огляду на мобілізацію противників революції ми вирішили, що хер з ним з Леніним, все одно знесемо, а от обласну Раду треба взяти під контроль. Завалились туди і влаштували там штаб. О 3 годині ночі, коли стало зрозуміло, що небезпеки немає, поліцейські на своїх службових машинах розволити майданівців прямо домів. Я себе тоді почував страшно дивно, пару днів тому ми з цими людьми воювали, а тепер вони такі ласкаві до нас.
Так закінчилося 22 лютого 2014 року. Далі було цікаво. Ми тримали оборону облРади, антимайдан окопався під Леніним і всі готувалися до боїв, стало ясно, що революція в цьому місту ще не виграла, але це зовсім інша історія.
22 лютого 2015 року на річницю цих подій в Харкові організували марш. Я на нього не потрапив. Але жив не далеко від цього місця і добре чув вибух. Проросійські терористи підклали вибухівку на тротуарі, в газоні, де мав проходити марш. Було вбито 4 людини, абсолютно мирні людини, з них 2 дитини. Справжні тероризм, по-справжньому жорстокий. Терористів потім спіймають, вони місцеві, але все робили по вказівкам Росії. Їх потім під час одного з обмінів Росії і віддадуть.
Ця пісня присвячена Дані Дідику, який був вбитий російськими терористами у мирному Харкові, йому було 15 років, зараз могло вже бути 22.