Сьогодні продовження історії про революційні події в харкові
Сьогодні буде продовження історії про революційні події в Харкові семирічної давнини. 1 березня 2014 року росіяни захопили Обласну Державну Адміністрацію Харкова і, на відміну від Донецька та Луганська, це їм далось не так легко, в стінах ОДА майданівці чинили відчайдушний спротив. Так сталося, що автор цього каналу тоді опинився у самому вихорі подій і може розказати трохи більше, ніж ви знайдете у мережі. Тому заварюйте собі ароматного чаю, зараз буде лонгрід.
Не так давно я вже розповідав, як так сталося, що під кінець революції сили майдану опинилися у будівлі ОДА і влаштували там штаб, тому повторюватися не буду. Ми там дійсно влаштували справжнє тобі бандерівське гніздечко, по всім правилам революції. Нонстопом там роздавали бутерброди, робили чай та і взагалі панувала дуже затишна та приємна атмосфера. При цьому дуже суворо дотримувався порядок самої адміністрації. Під потреби революції виділили одне крило будівлі першого поверху, а вся інша частина працювала, як звикла, але всім доводилося проходити перевірку, щоб не допустити у кабінети якихось мудаків. Я туди приїжджав до та після роботи, щоб переконатися, що все норм і підтримати бойовий дух знайомих, що там чергували. При цьому ми були готові до всілякого, я завжди був озброєним черенком від лопати, поліцейським щитком (сама поліція його і дала) та мотоциклетним шоломом (його я отримав під час боїв під академією Внутрішніх військ, окрема історія). Фото в екіпіровці я там додам нижче.
Сили антимайдану теж не тупили, а гуртувалися навпроти будівлі, під пам'ятником Леніна і оберігали його. Можливо молилися. Там у них були радянські прапори, намети, польова кухня та ватні пісні про війну. Типовий набір. Більшість часу нічого не відбувалося, лише іноді вони підходили до нас подискутувати. Виходило не конструктивно. Для захисту від раптового нападу варварів ми зробили мінімальні барикади перед входом.
Але 1 березня все було інакше. Влада міста штучно зібрала просто гігантських масштабів мітинг на головній площі міста, що знаходилась чітко між двома таборами. На головній сцені з промовами зібралися Кернес, Добкін та інші представники влади, що оговтались після програшу в Києві, покатались по Росії і таки осмілились повернутися назад у місто.У всіх них були пов’язані георгієвські стрічки, а за ними розвивалися прапори з серпом та молотом. Промовами вони активно накручували натовп розповідаючі про негативні наслідки майдану про одвічні ватні цінності та те, що треба покласти все модлижливе для зебреження міста і не дати усіляким мудакам його захопити. При цьому мудаками були ми, а от росіяни, які як раз і прибули захоплювати місто, схоже, в очах Кернеса та Добкіна, не були. А росіян було дуже багато. Якщо говорити прямо, то так, місцевих було більше, їх було тисячі, але сліпий би не помітив верениці автобусів з російськими номерами, що рясно стояли на узбіччях у північній частині міста (там де дорога на Бєлгород). Багато хто взагалі розумів до чого все йде. Дехто з майданівців, наприклад, свідомо покидав ОДА, так як очікував штурму, та і взагалі більшість людей це розуміла. А от я не дуже. Це також не розумів Правий Сектор Полтави, який приїхав нам на допомогу, базувався в ОДА і якому потім дуже сильно дісталось.
