Post 576710
В якийсь момент мітинг припинився. Влада, що не хотіла марати руки, зникла і почалось. Першими постраждали барикади перед входом. Я був усередині, раптом почув багато шуму на вулиці і побачив таку картину. Хвацькі молоді хлопці різко виринали з натовпу, хапали шмат барикади, виривали і зникали у натовпі знову. При чому з усіх боків. Ми кинулись барикаду захищати, але мітинг зрозумів до чого йде і почав штурм. В нас полетіло каміння, прокльони та хтось вже почав стріляти з травмата. Ми зрозуміли, що барикади втрачено і відступили всередину. Але і там порятунку не було. Велика вхідна зала мала не менш великі вікна. Скло в них миттєво розлетілося і вата полізла з усіх шпарин. В самій ОДА почалася паніка та жорсткі рукопашні бої. Ми обороняли вікна та двері, нас обстрілювали та обкидували, шипів газ і стало зрозуміло, що бій набував просто епічних масштабів.
Цікаво, що вже будучі в самому трешаку я тупо не встиг озброїтися. Відійшовши трошки в бік і натягуючи шолом я побачив, що справи наші кепські і треба відходити з зали у більш тічні коридори, де менше вікон. Почав закликати людей та піднімати на високі перила тих, хто вже не встиг піднятись сходами. А тим часом вата прорвалась всередину і почалось справжнє пекло.
І тут варто зазначити, що не тільки вата була озброєна. Так, вона нас добряче обстрілювала всяким з вікон, але і наші застосовували балони з газом, палиці та один раз я теж бачив травмат. Окремо хотів би відмітити дії Сергії Жадана, ага, того самого, письменника. І зазначити, що він не лише гострим словом діяч, особисто бачив як він пронісся мимо мене коридором у саме пекло озброєний пейнтбольним маркером. І їх там була така ціла група пейнтболістів. Самого Сергія потім поліція виносила з бою на руках всього в крові та розбитою головою. Я ж в цей момент розкручував пожежний гідрант з надією використати його в бою. Але якогось хєра потім води був не вражаючим і бив всього на декілька метрів тупо заливаючи все навколо калюжами.
Коли коридор теж наповнився ватою і вона переважала відступ продовжився. Нас задавили у останню кімнату крила будівлі.І це була дуже печальна позиція. Вона ніби була трохи нижче за весь інший поверх, тому вікна були високо, вони були навколо і гарно прострілювалися. У всі вікна лізла вата, не могла через висоту затрибнути, але закидувала нас просто градом всього, що можна. Багато хто в цій кімнаті-ямі був у дуже печальному стані. Я ж тримав двері, а поряд мені допомагав хлопець з дерев’яним щитом і ловив ним шматки цегли. Якби не шолом, то з цілою головою я б звідти не пішов.
Стан був критичний і хтось з наших почав переговори з людьми за дверима. Там виявились якісь російські козаки, вони привели свого атамана і вели перемовини. Не знаю на які умови хто погодився, але двері довелося відчинити. Натовп вати святкував та кричав, це була їх перемога. Нас виводили назад в коридор і шикували в колону. Спочатку навіть не били, але шолом відібрали, як трофей. Коли нас повели я в якийсь момент відколовся в темряві від натовпу і став біля стіни. Цього ніхто не помітив, а я знайшов глибоко в кишені посвідчення журналіста. Тепер я мене було алібі і я був у безпеці.
З коридора я зайшов в одну з кімнат, де до цього базувався Правий Сектор. Вата влаштувала там рознос. Грабували все, що могли. Виносили прінтер, прапори, одяг, якийсь дріб’язок знайшли у шухляді і вантажили його у кишеню приговорюючи “мне ж нужна компенсация”. Хтось навіть потягнув мій рюкзак тупо за спини, був посланий нахєр і втік в коридор. Думаю мародерили ОДА місцеві, козаки та росіяни займались полоненими та адміністративними справами. Полонених повели на сцену через коридор побиття, де до цього виступа Кернес. Ставили на коліна та знущались, я нічим не міг допомогти.