Борошно розповів про знайомство з діячами патріотів україни

Потім Порф мене не раз кликав на івенти Патріотів України, де я познайомився з Черкасом, Білецьким і цілим рядом інших дивних персонажів руху. А на вишколах я познайомився з страйкболом, що переросло у хоббі, куплені приводи, круті багатоденні ігри.

Ми ходили в камуфлі з приводами по лісопарку, палили військові дими, бігали в цих димах в протигазах, будували землянки, ночували вночі на гілках без спальників. Іноді напивались, вписувались до знайомих, святкували днюхи лідерів фанатського руху Харкова у них же на дачах.

А якось він покликав нас з другом в поїздку без деталей, виявилось ми їдемо копати з металошукачем. Під Ізюм. Яка ж це була люта історія. Це треба окремо розповідати, і як в одязі бродом переходили Донець і як в мокрому одязі без жодних спальників ночували і розповідали легенд, як розкопували пʼяними міни та бліндажі…. і це все у атмосфері необмеженого азарту та пригод. Просто на характері вивозили і творили якусь діч.

І якось раптово це все припинилось. Ну типу ми насправді не були друзями. Ми не гуляли регулярно і тому як раптово пересіклись так і розійшлись своїми шляхами. Ніхто цього і не помітив.

Але, мій світогляд було радикально змінено. Я ніколи не ходив у походи і виявилося, що можна спокійно ходити в ліс без снаряги і чіткого плану. Так я започаткував тріпи. Виявилось, що камуфляж це неймовірно зручний та практичний одяг, куди я його тільки не одягав. Виявилось, що можна взагалі багато якими речами не перейматись, коли дієш «на характері». І виявилось що радикальні рухи надзвичайно доброзичливі, у офісі Патріотів я іноді буквально жив.

У 2016 році я побачив сюжет від ТСН, Порф давав коментар, як він риє окопи на Світлодарській дузі, повзучий наступ, назвав інший позивний, шифрувався. Як завжди, він завжди намагався шифруватися.

І от виявляється він помер. Загалом дивно, що він стільки прожив. Не менш дивно, що нас бешкетників досі так багато живих з такими-то інтересами.