Boroshno news розповідає історію поїздки в парутине після донатів
Забув сказати, що за історію то ж ви не мені донатите, а у фонд, але ви все одно чомусь накидали) Тому розповідаю історію поїздки в Парутине.
———-
В першу чергу слід зауважити, і ви могли помітити з моїх історій, що південь, а саме степ, я бачу куди більш містичнішим ніж ліс чи навіть гори. Чомусь, мені здається, що безмежні простори та спека південних полів здатна викликати куди більше галюцінацій та дивних пригод, ніж навіть туман Карпат. Місцеві жителі півдня мають напрочуд випалену сонцем шкіру, та тяжкий погляд, будинки на півдні виглядають доволі не доречними та дикими, ніби збираються зникнути. Громадський транпорт, таке враження, проходить ці території ніби повз, навіть трамваї в Одесі та Миколаєві. І з Миколаєва все почалось.
В Миколаїв я їздив на наукову конференцію, зачитував доповідь у кораблебудівному університеті, слухав інших. Доповіді були не дуже цікаві, професура на задніх рядах гучно гигикала між собою і мало слухала. Корпуси університету якось особливо недоречно стояли посеред приземкуватих дерев. Дерева теж виглядали дивно, ніби чергові в шкільному коридорі, стояли бо так треба, не розуміючи що вони там роблять і яку користь приносять. У другій половині дня нас повели у гордість міста, місцевий зоопарк. Пишатися, за великий рахунок там не було чим. Старі вольєри давно вимагали реконструкції, тварини помилування. На бегемота страшно було дивитись, його басейн нагадував типовий санаторій півдня, ніби туди на процедури скоро завалиться натовп пенсіонерів.
Мені треба було в Одесу, був час покататися на трамваї, погуляти по розвідним мостам і подивитися з них на залишки місцевого кораблебудування. Загалом було приємно. І тут я згадав, поряд же є Парутине! Місто з моєї марки! А там ще й руїни Ольвії поряд. Шоб ви розуміли Ольвія це одне з найбільш збережених грецьких міст Чорномор'я, справжній скарб археології.
Глянув карту, удача всього 20 км. Ну, думаю, швидка пригода, туди і назад. Парутине розташовувалося просто на лимані, трохи вбік від траси, десь туди в сторону моря, до моряків і солоного повітря. Доволі скоро застопив милу жінку, яка от прям їхала куди треба. Але не все так просто. Дуже скоро я вкотре познайомився зі станом доріг Миколаївської області. Дорога там просто жах, їхали десь 20 км/год. І на якомусь етапі я раптово зрозумів, що ми вже дуже довго не зустрічали ніяких машин, особливо зустрічних, я насторожився і вирішив, що давньогрецькі руїни міста Ольвія я відкладу до наступного разу. Треба буде швидко евакуюватися, навіть якщо нам вийде довести туди машину цілою.
Навколо розгорталися типові південні пейзажі. Причорноморський степ, пожовкла трава, виноградники і море та вітряки на горизонті. Дуже багато вітряків. Просто ліс, але десь там, у самого моря. А от трави було багато. А ще почались маяки. Ніби башти втраченої цивілізації, іноді ближче до берега, іноді просто вглибині материку, вони високо піднімали свої ліхтарі, намагаючись глянути за горизонт.
В якийсь момент я вже не очікував побачити щось живе. Єдине що вартувало уваги, це завод якихось вин. Моя водій сказала що розбиті дороги це його провина. А шо за вино там роблять, поцікавився я, може масандру? Ні, каже, там йому назви не дають, просто роблять.
Приїхавши в місто я дуже здивувався, побачив не розбите село, а справжній тобі осередок цивілізації, з крутим радянським клубом, декілька розлогих площ, пам‘ятники, діти на дитячих майданчиках... Біля пошти зграє пенсіонерок билась між собою за пенсію. Реально билась. Поряд стадіон з залишками ребер-трибун, заріс високою травою, ідеальне пасовище. І хоч це все виглядає непогано, але не покидало почуття якоїсь відрізаності, автономності. Вже хотілось вирватися. Але мені ж треба було не просто відвідати місто, а знайти і сфотографувати герб! На пошті було пусто, гербом не користувалися, на автовокзалі теж. І раптом в клубі на великому стенді, де була зібрана вся гордість місцевої цивілізації відразу у двох місцях на А4 акуратно роздрукували герб! Ще й кольоровою фарбою! Охохо, удача!