Війна це про те як нанести ворогу найбільший удар використовуючи всі можливості
Від себе додам.
На мою думку війна хоч і виграється різним чином, але загалом весь її процес складається з того, щоб вигадати спосіб нанести ворогу найбільш болючий удар з можливих використовуючі усі свої переваги та можливості. І паралельно уникаючи таких болючих ударів з власного боку. В цьому плані правий був Гіркін, коли казав, про велику тупість робити наступ по безкінечним лініям оборони в лоб. Це не має сенсу в одному лиш тому питанню, що таким чином не відбувається розгром противника, а відповідно навіть великі втрати загалом можна пробувати поступово відновлювати. Тому, хоч росіяни і мають значну перевагу у ресурсах на Донбасі і можуть безперервно влаштовувати свої суіцидальні атаки сподіваючись, що якась з них вигорить і лінія просунеться далі, але таким чином війну не виграти, адже боєздатність українських підрозділів зберігається, можливість ротації зберігаються і навіть якщо вони нас будуть продовжувати видавлювати ресерсом, то все одно будуть відчувати постійний спротив на нових рубежах оборони. Армія України не втратить керованість, не втратить боєздатність і навіть, наприклад, при виході на Дніпро буде продовжувати війну і не буде підписувати капітуляцію.
Тобто, втрата територій не дає стратегічних переваг противнику! І війна буде тривати. Приблизно таким же чином ми могли видавити противника хоч на кордони 1991 року, але якщо він буде добитий морально та фізично, то він цілкмо міг би продовжити війну ніби нічого не сталося.
Що в цьому випадку нам залишається? Бити ворога асиметрично і в найбільш вразливі місця. Наприклад, знищення Чорноморського флоту є надзвичайно болючим для противника. Втрати човнів, втрати підводних човнів, втрати радіолокаційної системи зменшують його загальну боєздатність. Адже він не розглядає цю війну, як війну на виживання, він розглядає її як один з етапів власного розвитку. Вона для нього не остання. Тому, знищення критичних вузлів та техніки, яку найважче відновити завдає йому найбільших збитків. Більше ніж втрачені території, більше ніж навіть відбитий, умовно, Донецьк. Саме це один з тих кроків, які можуть змусити противника згортати бойові дії. Саме тому критично важливо завдавати йому збитків у інфраструктурі аеродромі, виносити стратегічну авіацію, радіолокаційну авіацію, флот, радари дальнього стеження і таке подібне, тому що це підриває загальну обороноздатність країни, що для Росії є критичним у її амбіціях.
Але не потрібно, звичайно забувати про репутаційні збитки та сухопутну складову. З репутаційних збитків це, безумовно, гучні операції проти союзників, як в Сирії чи проти проксі, як у Малі.
Вирішення сухопутних задач значно складніше, адже ми програємо у ресурсах. Позиційна війна вимотує і не дає змогу проводити те, що у нас виходить найкраще, рейдові дії та асиметричні відповіді. Хоча приклад 3 штурмової показав, що це теж можливо.
Так ось, відкриття фронту на російських територіях вирішує відразу декілька проблем. Це і репутаційні удари, які є дуже значними при успішності операцій і це яскраво видно. Це змушує противника панікувати, ризикувати та помилятися (ми бачимо втрати у авіації та знищення колон), але крім того це розв'язує нам руки у плані маневреної війни, коли підрозділи можуть діяти самостійно, а наші можливості у зв'язку дають нам право застосовувати високі мобільності та керованості силами та засобами.