#борошнобібліографічний

Прочитав Місто Підмогильного. (хоча тепер хочеться казати Місто Степана Радченко)

І воно мене здивувало. В першу чергу я був сильно здивований, що це історія не про Харків. Типу як можна взагалі в 20-х роках писати не про Харків, коли пишеш про місто? В по-друге, я думав, що місто там буде таки головним героєм, а виявилось, що головним героєм все ж є людина в місті. Тому вже з перших рядків відбувся злам очікувань.

Але також мене здивував доволі класичний модернізм, ще й радянського гатунку. Знову ж таки, від 20-х років такого не очікуєш. Мабуть Підмогильний дійсно був відносно далеко від Харкова.

Проте, мені сподобалося. Якщо в двух словах, то по суті ми маємо класичну історію "Героя свого часу". При чому з відносно типовим сюжет, прибуття героя в нові обставини, внутрішня боротьба, зміни, перемоги і остаточна поразка проти місця куди він прибув на самому початку, але з присмаком "боротьба триває".

Але що ж може витягнути класичний сюжет? Декорації! Що ви взагалі знаєте про Київ 20-х? Про добу швидкого зростання економіки, українізації та відновлення життя з надією на нове модерне майбутнє... І це в книзі є, працюють казино, кафехи, театри, квартирники, НЕПівці роблять бізнес, димлять пароплави, двенять трамваї. Головний герой гульбасить, закохується, творить геніальне і робить підле, але живе і шукає, змінюється і не приймає ці зміни. І весь такий обгорнутий Києвом, вулицями, узвозами, затхлим повітрям вулиць і прокурених віджатих, але вже орендованих квартир. Прекрасні нуарні декорації, які зроблять приємно кожному українцю.

Особисто я тепер деякі місця в Києві тепер точно буду асоціювати виключно з Степаном Радченко. Особливо Поділ. Київ Підмогильного мене навіть більше пройняв чим Київ Булгакова. І це приємно.

Обов'язково прочитайте.

Як жив Київ, поки всіх цих життєрадісний людей не розстріляли.