– З Кучеревським таких проблем у спілкуванні не було?
– Довелося і йому зі мною трохи повоювати. У лютому 2005 року в Кубку УЄФА ми зазнали прикрої домашньої поразки від Партизана – 0:1. До цього в гостях зіграли 2:2 і мали непогані шанси на прохід в 1/8 фіналу. Але пропустили на Метеорі гол за дві хвилини до кінця матчу. В українських ЗМІ ще потім вийшли заголовки "Партизан вистрелив із засідки".
Було дуже прикро. Дійшло до алкорозрядки. Прийшов несвіжий на тренування. Потрапив під гарячу руку Мефодіча. Він викликав до себе в кабінет. Почав кричати. Ваза була під рукою, підняв її, хотів у мене кинути. В останній момент взяв себе в руки.
– З Коломойським розмов на підвищених тонах не було?
– Я з ним усього кілька разів спілкувався. Це не Ярославський, який міг приїжджати на базу Металіста майже кожен день. Коломойський приїжджав один-два рази на рік. Безпосередньо спілкувалися, коли підписував трирічний контракт. Через рік його перепідписали. Кажу, трохи додайте. Додали. Де був найбільший контракт? У Металісті. Цифри розкривати не буду.
– Вас хотіли бачити не тільки в Металісті, але і в Шахтарі та Динамо. Шлагбаумом на шляху до цих переходів стали три мільйони доларів, які Дніпро вимагав за ваш трансфер?
– Зокрема. І, будемо чесні, мої проблеми з режимом. Пропозиції надійшли практично одночасно. Про перехід у Шахтар зі мною розмовляв Віктор Прокопенко. Я порекомендував вести переговори з Дніпром. Мабуть, "гірники" вважали, що 3 мільйони – забагато.
З приводу переходу в Динамо зустрічався у Києві з Леонідом Буряком. Думаю, не склалося з тих же причин. Я це спокійно сприйняв.
– Ще були пропозиції?
– Запрошували у Росію, у ФК Москва і Локомотив. Сьомін дзвонив Павлову, здається, коли я ще виступав у Маріуполі. Але я тоді був потрібен Петровичу.
– Від європейських клубів запитів не було?
– Із Шандором Варгою зустрічалися у Франції, він пропонував зайнятися моїм працевлаштуванням в Європі. 6 червня 2004 року збірна України проводила матч проти Франції в Парижі. На Стад де Франс прийшли 72 тисячі глядачів. Перед грою Шандор сказав, що за мною будуть уважно спостерігати.
– Зачекайте, це той матч, коли ви відмовилися виходити на заміну?
– Так. У ЗМІ цю історію подали не зовсім так, як було насправді. "Сам виходь" Блохіну не казав. Сподівався, що випустять хоча б на півгодини. Зідан нам забив на 89-й хвилині. Тільки після цього мені запропонували вийти на поле.
Я б зрозумів, якби це була тактична заміна – потягнути час. Але це товариський матч, ми програємо 0:1, що я можу зробити за три додані хвилини? Дива, звичайно, трапляються. І у футболі також. Але це буває вкрай рідко.
Трохи заграло самолюбство. Блохіну відповів, що не можу вийти. Він покликав Венглинського, Олег вийшов на 90-й хвилині. Якби це був відбірковий матч, то я б собі такого не дозволив.
– Як відреагував Блохін?
– Не думаю, що він образився. Потім казав, мовляв, ми з Рикуном зрозуміли один одного. Після цього інциденту якийсь час не викликав. Але через декілька місяців я знову отримав запрошення. 17 листопада вийшов на заміну у Стамбулі в матчі проти Туреччини.
Коли робив гольову передачу на Шеву, здалося, партнери по збірній думали, що буду бити сам, тож набігали на ворота суперників більше за інерцією. Але я не жадібний – відпасував і Андрій забив.
– Після цього голу, оцінивши якість передачі, Шевченко начебто вигукнув: "Де ви такого відкопали?"
– Про це не пам'ятаю. Мені з Шевою було комфортно, жартував із ним. Якось на тренуванні відпрацьовували вправу. Лежимо, за ногу один одного тримаємо. Кажу: "Хоча б раз у житті в руках 25 мільйонів потримаю". Шева посміявся.
– З гравців тільки Шева був на "ти" із Блохіним?
– Шева, як і всі, називав Блохіна "Володимирович". Може і на "ти", я вже не пам'ятаю. Але з повагаю – принаймні при мені субординацію не порушував.
Продовження - у наступному дописі👇