Алексей білязе досліджує демократію та податки в суспільстві
Aleksey Bilyaze продовжує досліджувати багатогранність понять суспільства і держава. Цього разу мова піде про демократію та податки і пошук консенсусу в суспільстві щощо ставки оподаткування.
ЧАСТИНА VI. ДЕМОКРАТИЧНА ПОЛІТИКА
Основна характеристика демократії – це виборче право: всі індивіди, старші певного віку можуть взяти участь в голосуванні. Це голосування впливає на подальший соціальний вибір і пов'язані з ним заходи державної політики.
У розумінні економіста, державна політика – це відповідь на питання про те, де ми гроші візьмемо і на що їх витратимо – скільки податків і з кого будемо збирати і які програми за рахунок цих податків профінансуємо.
Ідеальна державна політика в очах будь-якого індивіда – це політика, яка перерозподіляє ресурси на його користь: забирає у інших і віддає йому. Очевидно, що таких поглядів дотримується якщо не все суспільство, то більша його частина. І це робить повноцінний консенсус неможливим.
У 1951 р Кеннет #Ерроу припустив, що єдиний спосіб вирішити, у кого саме нам слід відняти ресурси і кому саме потім їх слід віддати – це призначити одного з членів суспільства диктатором. Він і прийме рішення про перерозподіл. Іншими словами, для економіста демократія – це такий собі оксюморон, або ж вибори «легітимного» диктатора. Запропонований #Ерроу уявний конструкт прижився, але ось використана їм термінологія – ні. Зазвичай замість терміну «обирається диктатор» економісти використовують термін «політична сила».
При моделюванні політичних процесів економісти допускають, що рішення голосувати за ту чи іншу політичну силу залежить від пропонованої цією силою програми: співвідношення майбутніх податкових втрат і майбутньої вигоди від перерозподілу. Економісти не відкидають, що культурні цінності і щось нематеріальне можуть зіграти роль при політичному виборі, але відводять цій ролі дуже незначний статус.
Виборець віддає перевагу тій політичній силі, яка обіцяє йому найбільшу вигоду (найбільшу різницю між сплаченими податками і одержаними бенефітами). Надалі політична сила може і не виконати свої обіцянки. Проголосувати за популістів – це раціональне, але недалекоглядне рішення.
Політичні сили змагаються з прагматичною метою. Їх боротьба – це боротьба за доступ до ренти, і переможцеві дістанеться більше, ніж тому, хто програв. Ця рента – єдина і достатня причина політичної боротьби.
Рента може мати різні форми. У слабкої демократії рента являє собою привілейований доступ до бюджету країни. У більш розвиненому суспільстві рента не так виражена: це можуть бути як точкові податкові пільги, так і пріоритетне фінансування передвибочих обіцянок.
Передвиборчі обіцянки зазвичай оформляються у вигляді програми, а змагання політичних сил в умовах демократії часто зводиться до складання найбільш актуальною для виборців програми.
Якби ресурси товариства не були обмежені, то програми звучали б у дусі «Всім - усе!». Але ресурси суспільства завжди обмежені, а віддача від їх використання спадає: це обов'язкові умови економічного аналізу.
Повноцінна політична програма повинна містити не тільки вказівки цілей використання коштів, але і джерела їх отримання. Коли політична не вказує джерела коштів для виконання своїх обіцянок – це ознака популізму. З урахуванням того, що цілі суспільства прості і зрозумілі – процвітання якомога більшої кількості громадян, – основне поле сучасної політичної боротьби в розумінні економіста – це пошук джерел.
Основне джерело доходів бюджету в розвинених країнах – це податки, які платять фізичні і юридичні особи. Податкові системи дуже відрізняються від однієї країни до іншої.
Припустимо, що в країні оподатковуються тільки доходи, а податкова ставка – фіксована. При такій системі той, у кого доходи вище, в абсолютному вираженні і податків заплатить більше. Деякі країни збільшують ставки пропорційно доходам, вважаючи, що залишок доходу теж має граничну корисність, і той, у кого грошей залишається більше, цінує їх менше. Чи мають гроші граничну корисність – все ще не вирішене в економічній теорії питання.