Хороший текст про проблеми нашої ринкової трансформації насичений реальністю від Oleksandr Zinchenko.

Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР.

1 грудня – і знову почався стогін: «От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…»

Це якісь надто оптимістичні нарікання.

Це якийсь оптимістичний песимізм: тобто ці люди бідкаються, але бідкаються оптимістично, мовляв, могло б бути краще! Чого це ви собі так вирішили?

Давайте змоделюємо ситуацію. Отже, 1 грудня 1991 року Президентом України обраний Вячеслав Максимович Чорновіл.

Що в нас там з економікою?

Перше. Вона знаходиться в піке. Тобто золотовалютних резервів нема. Вони закінчилися – на весь СРСР залишилося 240 тон золота. Тобто менше ніж по одному граму на одного громадянина колишнього СРСР.

Уряд Павлова розкрутив інфляцію та витратив на покриття бюджетного дефіциту навіть внески громадян Ощадбанку (авжеж, про це нікому не сказали).

Друге. Сільське господарство – неефективне від часів колективізації та Голодомору. На його відновлення потрібно покоління. Тобто щоб відновилися інстинкти господаря на селі потрібно, щоб минуло 25 років.

Третє. Виробництво. Усі зачаровані прогнозом Дойчебанка, мовляв, Україна – найбільш економічно розвинена республіка СРСР.

Але є проблема.

Україна виробляла по 800 танків щороку, які продати неможливо: у такій кількості вони нікому в світі непотрібні, у Бундесвері сьогодні танків менше, ніж один Завод Малишева продукував за рік.

А усі ці люди зайняті у цьому виробництві, яке треба якось фінансувати. А грошей нема – дивимося пункт перший.

Тобто крах командно-адміністративної економіки зупинити було неможливо.

Стався колапс суспільно-політичної формації. Соціалізм скотився. І насліки цього не могли бути іншими, ніж ми відчули у 1992-1993 році.

Нагадаю: інфляція у 1993 році – 10 256%.

Кажуть: а Чорновіл би своїх бальцеровичів покликав.

Проблема: в Україні не було і не могло бути свого Бальцеровича.

Свій план вільноринкових реформ Бальцерович почав реалізовувати у 1989 році.

А позитивні наслідки поляки відчули лише через кілька років після його реалізації. А придумав цей план Бальцерович за 10 років до його реалізації.

Можна було уявити, щоб в Києві хто-небудь у 1981 році в якомусь інституті Академії Наук УРСР займався проблемою імплементації ринкових інструментів у планову економіку? Цю людину посадили б.

В УРСР Бальцеровича посадили б, у соціалістичній Польщі – відправили на стипендію Фулбрайта вивчати економіку США.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власний центробанк. У Польщі був власний центральний банк. В України – не було.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власну платіжну систему. У Польщі була своя. Україна змогла її збудувати протягом 1993-94 років. А до того – платежі йшли через Москву.

У Бальцеровича в 1989 році не було необхідності створювати власну валюту. А Україні спочатку треба було зупинити інфляцію, стабілізувати ціни, збудувати центральний банк і платіжну систему. Гривню ввели у 1996 році.

Тобто усе те, що Україна мала обов’язково зробити – Бальцеровичу не треба було робити взагалі. І це в Україні зробили Пинзеник та Ющенко – тільки хто б їм за то дякував?!

Бальцеровичу не треба було відновлювати сільське господарство: бо колгоспна система розпалася там іще у… 1956 році! Після робітничого повстання в Познані.

Так, там були аналоги наших радгоспів на заході, але основну частину сільськогосподарської продукції у Польщі виробляли фермери.

В Україні знадобилося років 10, щоб українці повірили, що в них більше ніхто не забиратиме хліб задурно. Реформа зернового ринку була реалізована у 2000-2001 році. Між іншим, знову не без участі Ющенка. Але хто б за то дякував?!...