Алексій білязе про інститути репресії та ціну тиранії
Aleksey Bilyaze продовжує досліджувати суспільні процеси і стадії передохду від тиранії до демократії. Цього разу мова піде про інститути, їх види та ціну репресій. Щодо останніх чудово зауважено, що еліти, які здійснюють репресії - інвестують у майбутню революцію.
ЧАСТИНА 8. ІНСТИТУТИ І РЕПРЕСІЙ
Політика – це продовження волі агента, який породив її. При диктатурі вона захищає інтереси еліти. При демократії – сприяє процвітанню більшості.
Але у політики є одна особливість: вона недовговічна, а сили, які її породжують, не схильні до послідовності.
Спадкоємність політики – це або кумедний історичний казус, або мисленний конструктор зі сторінок підручника з політології.
Як відомо, у всіх бідах винні попередники. Через це політика не часто переживає свого творця. Однак раціональні агенти схильні думати ще й про майбутнє. Саме тут і виходять на сцену інститути.
Інститут – це осад сил, які ще недавно вирували. Знеособлених, але все ще здатних обмежити чинного агента. Це даність системи, в координатах якої ми існуємо. І якщо людина все ще жива, поки про неї пам'ятають, то інститут існує. Існує доти, доки до нього є довіра.
У економістів немає теорії про те, як інститути зароджуються і як вони проходять становлення. Як і все, що пов'язано з довірою, ці питання все ще лежать поза межами раціонального знання, тому економісти схильні не звертати на них увагу.
Десь із середини XX століття в методології економічної теорії прижився інструментальний підхід, він же – концепція «чорної скриньки». Згідно з цією концепцією, вплив феномена для нас важливіший, ніж його механізм. Іншими словами, у економістів виключно функціональний підхід до інститутів.
Основна функція інститутів – спрямовувати дії влади в потрібне русло, в тому числі – сприяти виконанню обіцянок.
При виконанні інститутами цієї функції їх довговічність і безсуб’єктність відіграють особливо важливу роль. По-перше, довговічність інститутів дає потрібний для втілення політики час. По-друге, інститути примушують, але нічого не вимагають натомість.
Економісти розглядають інститути як стабілізатори процесів. Математичною мовою інститути – це певні обмеження для функцій, записаних у вигляді системи, ті значення, які ці функції не можуть приймати.
Інститути можуть мати як писемну, так і неписемну форму. Наочний приклад першого випадку – це законодавство, другого – традиції.
Ідеологія – це окремий випадок інституту. За своєю природою в неписемній формі вона несуттєво відрізняється від традицій, а в писемній – від законодавства. Коли інше не вимагається контекстом, економісти схильні розглядати цей фактор в групі інших інституційних.
З досвіду нам відомо, що найбільш стійкі інститути народжуються тоді, коли немає протиріч між писемним і неписемним, або, коли закон базується на традиції. Закони, які намагаються зламати усталені порядки, зазвичай працюють погано.
Інститути можуть бути як корисними, так і шкідливими. Корисні інститути сприяють розвитку і процвітанню суспільства, тоді як шкідливі проявляють себе протилежно – гальмують розвиток і стають причиною соціальних потрясінь.
Саме інститути визначають усі ключові моменти процесу переходу від диктатури до демократії: до якого моменту населення буде терпіти нерівність, чи піде еліта на поступки і чи виконає свої обіцянки, чи станеться консолідація революційно налаштованих громадян, чи не скотиться суспільство у прірву нової диктатури і т. д.
В контексті переходу від диктатури до демократії корисні інститути сприяють цьому переходу, тоді як шкідливі – гальмують його. Якщо в суспільстві заведено підкорятися «старшим», то перехід до демократії станеться не скоро. Але якщо в суспільстві прийнято приймати всі важливі рішення спільно, то перехід відбудеться незабаром.
В економічних моделях інститути найчастіше представлені у вигляді особливого роду витрат - «транзакційних».
Корисні інститути призводять до зниження транзакційних витрат для бажаних процесів і сприяють підвищенню витрат для небажаних.
