Після Аргентини й Чилі Serhii Mykhailets вирішив взятися за Перу. Знов хоче аби ми відчули відчуття дежавю )))
І починає ряд важливих для нас дописів про економіку і політичну трансформацію цієї країни. Яка повз класичні гойдалки між лівими режимами, диктатурами та реформаторами, намагалась досягти успіху.
....
Перу та її довгий шлях розвитку
Сьогодні ми поговоримо про ще одну латиноамериканську країну, в якій військові хунти грали величезну роль, проте не завжди ту, яка вела б до процвітання.
Частина 1. Більше хунт богу хунт!
Історія Перу XX ст. пронизана рядом переворотів і демократичних виборів, які чергувались між собою щокілька років. Першою диктатурою військових стала хунта Аугусто Легії в 1919 р. Легія прийняв нову, ліберальнішу конституцію, залучив іноземні інвестиції, реформував систему охорони здоров’я, покращив інфраструктуру великих міст, вирішив територіальні суперечки з Колумбією та Еквадором, а також боровся з олігархами (попри те, що він був сам олігархом).
Попри ці здобутки, його основним недоліком став диктаторський стиль управління. Під час його президенства перуанцями в Мексиці була заснована ліва партія АПРА (яка надалі стане одною з головних партій Перу), а також часті протести студентства та різних олігархічних груп.
Світова криза 1929 р. мала сильний вплив на Перу, спровокувавши економічну та політичну нестабільність. У таких умовах, після зміни кількох урядів, військові вчинили новий переворот, і період до 1960 року запам’ятався постійною боротьбою демократії з диктатурою. Вибори проводились і не визнавались, економічна ситуація залишалась нестабільною.
У 1956 році до влади прийшов консерватор Мануель Прадо, який розпочав з того, що відновив свободу слова, скасував заборону на діяльність профспілок та лівої партії АПРА. Також уряд Прадо розширив видатки бюджету, стимулюючи сукупний попит, як Кейнс і заповідав, але чомусь результатом стала неконтрольована інфляція та економічний спад.
На фоні цього у 1959 році головою Кабміну призначається Педро Бельтран, колишній голова ЦБ Перу, прихильник монетаризму і послідовний критик як Прадо, так і військових диктатур до нього.
Для стабілізації економіки, Бельтран скасовує валютне регулювання, субсидії та контроль за цінами на енергоносії, а також заморожує зарплати. Такі дії привели до стабілізації економіки, збільшення золотих резервів і зростання інвестицій в країну.
Проте через непопулярність таких реформ, вибори президента у 1962 р. були виграні соціалістом де ла Торре, засновником АРПА. Щоб не допустити лівих до влади, військові вчинили переворот і через рік провели президентські вибори, на яких виграв консерватор Белаунде.
Основним фокусом Белаунде стали інфраструктурні проєкти такі як доступне житло для бідних, інфраструктура для аборигенів, іригаційні системи, розширення мережі лікарень. Крім того, Белаунде дотримувався політики імпортозаміщення, що призвело лише до скорочення внутрішнього ринку і збідніння населення. Усе це потребувало надмірних видатків на будівництво й утримання інфраструктури та на індустріалізацію, що призвело до обвалу валюти у 1967 році й стагнації економіки.
Неадекватно роздутий бюджет, постійні суперечки між президентом і парламентом, стагнація в економіці й виплата компенсації Стандард Ойл в рамках урегулювання давньої суперечки призвели до того, що у 1968 військові взяли владу у свої руки (який раз уже).
Переворот відбувся за кілька годин і без єдиного вистрілу. Армія, ВМФ і ВПС поділили між собою міністерські крісла, парламент розпустили, дію Конституції тимчасово зупинили, а президента виставили з країни в Аргентину.
Думаєте тут історія і закінчується кейсом успіху, як то було в Чилі?
Час є подумати до наступної статті.