Невдала спроба модернізації Ірану.
8 січня 1979 року почалась Іранська революція. Яка від вимог лібералізації, демократизації і – як це завжди буває – боротьби з корупцією, перейшла у фундаменталістську. Цьому передував значний стрибок країни в економічному, соціальному, правовому аспектах внаслідок реформ шаха Пехлеві. Нам варто знати і негативні приклади, тобто приклади реформ, які закінчилися невдачею. Тому сьогодні про реформи і революцію, які скотились у тоталітаризм.
Період реформ називають Білою революцією. Розпочав її шах Мохаммед Реза Пехлеві. Тривало це з 1963 по 1979 рік. Завдання було послабити тих, хто підтримував традиційну систему господарювання (поміщиків та великих землевласників) і досягти суттєвих реформ країни, спираючись на просвітництво і збагачення селянства, робітників та загалом звичайних міщан.
Зміни включали: земельну реформу; продаж деяких державних заводів для фінансування земельної реформи; будівництво розширеної автомобільної, залізничної та повітряної мережі; низку проектів дамб та системи зрошення; викорінення малярії; заохочення та підтримка промислового зростання; забезпечення прав жінок; націоналізація лісів та пасовищ; формування грамотності та охорони здоров’я для сільських ізольованих районів та запровадження схем розподілу прибутку для робітників у промисловості.
За час реформ дохід на душу населення для іранців значно зріс, а доходи від нафти спричинили надзвичайне збільшення державного фінансування проектів промислового розвитку.
Найважливішою була саме земельна реформа. Суть її була у спробі дефеодалізації країни і земельних відносин. Уряд викупляв землю у феодалів за справедливою ціною та продавав її селянам на 30% нижче ринкової вартості, при цьому давалась позика на 25 років за дуже низькими процентними ставками.
Це дало змогу 1,5 мільйонам селянських сімей, котрі колись все своє життя оброблювали землі аристократії, стати власниками. Враховуючи, що середній розмір селянської родини становив 5 людей, програма земельних реформ забезпечила свободу приблизно 9 мільйонам, або 40% населенню Ірану.
Уряд викупляв та збільшував кількість зелених насаджень в країні.
Також відбувалась приватизація урядових підприємств, продаж акцій виробничих підприємств та фабрик населенню та колишнім феодалам, таким чином створювався цілий новий клас власників фабрик, які тепер могли допомогти індустріалізувати країну.
Було запроваджено розподіл 20% прибутку підприємств серед робітників, а також обов’язкові премії за вищу продуктивність праці і за зменшення витрат.
Надавалось право голосу жінкам, які раніше його не мали. Цю реформу критикували деякі представники духовенства.
Відбувалось формування Корпусу грамотності – альтернативна служба для грамотних молодих людей. Вони могли їхати у віддалені райони і вчити грамотності людей замість служби в армії.
Створено Корпусу охорони здоров’я для розширення послуг в селах та сільських районах Ірану. За 3 роки було підготовлено майже 4500 медичних груп.
Сформовано Корпусу сільського господарства для навчання селян сучасних методів та технік землеробства та утримання худоби.
Сільськогосподарське виробництво між 1964 і 1970 роками зросло на 80% у тоннажі та на 67% у вартості.
Спробували провести судову реформу, щоб селяни обирали арбітрів з урегулювання конфліктів на місцях.
Націоналізували всі водні ресурси, впровадили проекти та політики з метою збереження обмежених водних ресурсів Ірану та отримання вигоди від них. У 1978 році було побудовано багато дамб, ще п'ять будувались. В результаті цих заходів площа зрошуваних земель зросла з 2 млн акрів (8000 км2) у 1968 році до 5,6 млн у 1977.
Модернізовано та реконструйовано міста та сільські райони за допомогою Корпусу реконструкції та розвитку. Збудовано громадські лазні, школи та бібліотеки; встановлено водяні насоси та електрогенератори для подачі води та електрики.