Ганс Герман Гоппе: аргументи проти демократії
Електоральна демократія - система, яка за останнє століття довела, що попри недоліки, вона має тенденцію до розвитку та руху вперед.
Але також, вона заслуговує на справедливу критику.
Один з найрадикальніших таких критиків - Ганс Гоппе, - почесний професор економіки в Університеті Невади, консерватор та анархо-капіталіст.
Він - один з найвідоміших сучасних авторів, які відкрито та аргументовано виступають за поступову делегітимізацію електоральної демократії, як форми правління. Тобто, на його думку, демократія має поступово повторити долю феодалізму та монархії.
Найвідомішим твором автора є "Демократія: бог, який зазнав поразки" (Democracy: The God That Failed)
Втраченим взірцем форми правління автор вважає ранній феодалізм, через домінування "природного права", яке виникло еволюційно і не було ніким особисто створено, над "законом", який завжди легко змінити під інтереси певного монарха чи правлячої еліти.
Тобто, автор засуджує так званий "правовий позитивізм" - право держави бути єдиним джерелом права та не зважати на концепцію "природнього права".
Аде монархію Гоппе вважає також набагато кращою (економічно) формою правління, ніж електоральну демократію.
За умов монархії, монарх буде зацікавлений у збереженні країни та її збагачені, бо країна є його власністю, яку він ще й залишає у спадок нащадкам. Під час електоральної демократії тимчасові працівники (президенти) приходять володіти державою на обмежений термін і ставлення, відповідно, більш байдуже, а горизонт планування таких політиків - дуже короткий у порівнянні із королем.
Також, враховуючи зміну влади, відбувається постійний переділ ресурсів, якого не відбувається за умов монархії, і цей переділ викликає нестабільність економіки.
Сама концепція загального виборчого права, на думку професора, також є хибною. Він порівнює таку державу з концепцією "Іллерійської фірми", яка керується голосуванням кожного працівника. Тобто, люди, яким не належить фірма, які не мають жодної акції, можуть впливати на рішення.
Така фірма постійно нестиме збитки, бо працівники голосуватимуть не за рішення, які йтимуть на користь фірми (скорочення, додаткові робочі години, оптимізацію), а за найбільш вигідні саме для себе - соціальний пакет, короткий день, тощо. Та сама ситуація і у державі - держава з демократією завжди буде перетворюватися на кволий Welfare State.
Також загальне голосування є просто нечесним. Гоппе порівнює його з ситуацією у раді акціонерів, де ми несподівано починаємо ігнорувати кількість акцій у власників та даємо всім по одному голосу - тому, хто володіє половиною фірми, та тому, у кого одна акція. Це - нонсенс.
Гасло "Ніяких податків без представництва" має працювати в обидва боки - "Жодного представництва без податків". Тобто, люди, які живуть за рахунок державних програм допомоги не мають голосувати, доки не почнуть приносити користь державі.
Після того, як електоральна демократія буде делегітимізована у суспільній свідомості як жахливо помилкова система, на зміну їй має прийти лібертаріанське суспільство. Звісно, бачення лібертаріанського суспільства Гоппе знов ж таки близьке до раннього феодалізму, з поверненням до "природнього права", вже у лібертаріанському розумінні.
Гоппе, таким чином, приводить до думки, що ми обираємо демократію, як метод зменшення ризиків.
Бо монархія жахлива тоді, коли до влади приходить Нерон чи Кривава Мері, ми опиняємося у пастці з чудовиськом.
Тобто, вибір між монархією та електоральною демократією це вибір між феррарі без ремнів безпеки та подушок безпеки та ладою з ремнями та подушками.
Перша має безліч переваг, але у випадку форс-мажору - вам кінець. Друга працює так собі та часто ламається, але у випадку кризи - можна поміняти еліту.
Це не вибір між "гарним та новим" або "поганим та старим", а вибір на користь менш небезпечного, що зробило людство після двох світових війн.
via Boris Moroz