Мартін лютер починає реформацію у 1517

31 жовтня 1517 року католицький священник і профессор моральної теології Віттенбергського Університету Мартін Лютер відсилає своїх "95 Тез" в єпископат - це стає початком історичного руху у Християнскій церкві, знаного як Реформація, що привела до схизми і утворення Протестантських церков.
А 400 років по тому у відносно недалекому вже від нас 1905-му німецький філософ, історик, політичний економіст і один з основоположників соціології як науки - Макс Вебер видає працю "Протестантська етика і дух капіталізму", в якій стверджує, що саме Реформація і/чи Протестантизм - є основним чинником у формуванні ефективних методів господарювання і сучасного капіталізму, як ми його знаємо.
В основі теорії Вебера лежить бачення, що саме Реформація принесла зміну світогляду людей і того як ми думаємо: від традиціоналізму, де світ довкола сприймався просто як щось дане і постійне, до раціоналізму і критичного мишлення, що його формує, притаманного цілим суспільствам в подальшому.

З тих пір багато дискусій точиться довкола теорії Вебера, піддаючи її критиці з різних сторін, кажуть навіть, що він свідомо припускався у ній певних узагальнень чи місцями навпаки зайвої вибірковості, аби дати "симетричну відповідь" Карлу Марксу, що подібним дуже грішив у своїх працях 🙂. Останньому Вебер опонував у твердженні, що "релігія є гальмом розвитку", вказуючи, що вона може бути і власне стала прямо зворотнім - акселератом наукового і економічного розвитку на прикладі Протестантських країн.

Можна довго сперечатися довкола певних моментів теорії Вебера, зокрема чи справді Протестанстська етика була основним каталізатором, чи можливо лише їх ініціатива з поширенням письменності серед широких верств населення, "аби кожен християнин міг читати Біблію", але беззаперечними є факти, що навіть 200 ріків по тому як держави почали секуляризуватися і освіта перестала бути прерогативою Церкви, у світі до цих часів зберігається кореляція між релігією, що сповідується більшістю населення країни і її соціальними та економічними статистичними даними. У предомінантно Протестантських країнах в середньому і рівень освіти, і до прикладу ВВП на душу й надалі вищий аніж у країнах Католицьких, а в останніх він вищий аніж у Іудеїв чи Православних, десь так само, як у Конфуціанців, як правило справи з цим краще аніж у Буддистів, а у тих в своую чергу краще ніж у сповідувачів Індуізму, які випереджують Мусульман, ітп.

Часами дослідники у поясенні таких речей вживають термін "культурний ДНК". Якщо виходити з тези Вебера, що сучасний капіталізм є породженням Протестанства, то сучасні секулярні країни приймаючи капіталізм, як форму соціально-економічної системи, в певній мірі і приймають Протестанство, як релігію. 🙂 І от вже залежно від власного "культурного ДНК", сформованого в тому числі традиційним віросповіданням, залежить наскільки добре ляжуть там ці зерна і наскільки успішною буде країна відносно інших.

Тож православний ви чи католик, мусульманин чи іудей, агностик чи атеїст - вам незле було б знати: хто найкращі гравці і за якими правилами граємо у цю "Монополію" сучасного світу. 🙂

Тут повертаємося до самого початку: тож проти чого протестував Мартін Лютер у своїх "95 Тезах" у далекoму 1517-му? І які засади Протестанської етики?

Формальною причиною чи останньою каплею для Лютера звісно ж було офіційне започаткування Католицькою Церквою і папою Левом X-им особисто продажу індульгенцій, зокрема на побудову Базиліки святого Петра у Ватикані. Індульгенція, якщо хто не вкурсі, то така грамота про відпущення гріхів, що купується за гроші, що само по собі є дещо викликаючим. Але теологічно цю проблему Лютер бачив значно ширше, а саме у екслюзивності Церкви і духовенства в питанні вирішення долі кожного у Спасінні. Зокрема через обов"язкову практику таїнства сповіді, прощення і накладання покути у тій чи іншій формі. Аргумент Лютера полягав у тому, що Христос вже відкупив усіх нас, і будь які наші потуги ЗАСЛУЖИТИ у Церкви на особисте відкуплення - є жалюгідними і непотрібними. І лише Христос вирішує питання Спасіння кожного з нас, а не Папа чи духовенство.