Протестанти започаткували десакралізацію духовенства в громадах
Протестантами була сформована ідея "священництва усіх вірюючих" - право на відносини з Христом без формальних посердників. Тож споміж іншого це започаткувало в тогочасних громадах такий важливий суспільний процес як десакралізація духовенства.
Саме завдяки протестанству тепер ми вживаємо такий термін як "покликання" відносно практично будь-якої сфери людської діяльності, в той час, як Католицька Церква й надалі принаймі в теологічних трактатах означає цим словом виключно священниче чи чернече покликання, як це було за часів традиціалістичного світогляду, вважаючи земські покликання меншовартісними.
Чому це важливо? Бо у протестантів є така ментальна риса, як самоповага незалежно від фаху, будь ти столяром (як Христос) чи лікарем, військовим чи сантехніком, лісорубом чи священником, вчителем чи банкіром - твоя праця є одинаково важлива, саме через сумлінну працю за особистим покликанням ти осягаєш Спасіння, залишаючи світ по собі кращим на власній ділянці ніж ти його отримав. Таке вчення.
Тобто маємо ментально еволюційний перехід від колективізму, до індивідуалізму - особистого права і особистої відповідальності.
А далі звісно ж був Жан Кальвін, з його просуванням доктрини Напередвизначання: усі ми від початку або вписані або ні у Книгу Життя і змінене це не може бути. І тому ніхто не вислужить собі стражданням у цьому світі винагороди на небі, а добробут вже на землі є божим благословенням і найчастіше ознакою власне вибраності до Книги Життя.
А ще далі і Джон Уелслі та Методисти, що споміж іншого засуджують усілякий безлад, пропагуючи "методичність", тобто високу організацію, потребу наявності і слідування плану на життя. "Заробляй багато, заощаджуй багато, віддавай багато." - казав Уелслі. Особливо щодо заощаджень далеко пішла Пресвітеріанська гілка, наголошуючи на тяжкості гріха - марнотратства. Так-так, маса анекдотів про скупих шотландців і діснеївський Дядько МакДак має саме це коріння. 🙂
Тож пропагування особистого фінансового успіху одночасно з побутовим аскетизмом залишає для протестанта лише два шляхи розпоряджатися з грошима: реінвестувати у власний бізнес і благодійність. Причому реінвестиція має приорітет, бо "не може нагодувати той у кого власна миска пуста."
Такий от він "культурний ДНК" у Протестантів, сформований протягом останніх 500 років, і такий капіталізм.
Це - "краш курс". 🙂 Все звісно стисло і загально, з огляду на формат. ДумайТЕ.
via Russ Yaremchak