Довіра і паби. Як ірландські “бариги” врятували ірландців від колапсу фінансової системи?
Ми вже писали, що у не планових природних економіках від давніх Полінезійських до сучасних ринкових, довіра - є основною ознакою грошей. Це підтвердилось і під час ірландської банківської кризи.
Як відомо, на кінець 60х та 70ті роки припадає стагнація економічної системи широкого представництва держави в активах, регуляціях, процесах.
Кейнсіанська модель для 30х породжувала в ті роки велику інфляцію. Та у свою чергу породжувала кризові явища в економіках світу. Далі настане лібералізація і зірковий час Рейгана і Тетчер.
Але тоді, ситуація була настільки критичною, що в Ірландії через двозначну інфляцію почали бастувати працівники банків. Вони вимагали підвищення зарплат. Власники і керівництво банківських установ на зустріч не йшли. Адже самі знаходилися у важкому становищі.
Над країною нависла фінансова безпека - абсолютна зупинка банків у доволі розвиненій країні.
Здавалось б, на ірландців чекає катастрофа і колапс. Але натомість світовій економічній теорії і практиці був наданий цікавий приклад, коли не все так просто.
Отже, 4 травня 1970 в одній з популярних газет країни було написано статтю з заголовком “Банки зачиняються”. Де повідомлялося, що установи не можуть надавати на території Ірландії навіть мінімальні послуги. З травня….
Всі очікували падіння економіки та катастрофи.
Але у перший ж місяць ситуація виявилась не такою кризовою. Ірладський Центральний банк звісно ж готувався і ввів у обіг банкнот на 10 мільйонів фунтів більше. Та ось сама система не могла без банків розподіляти гроші відповідним чином. Гроші осідали в магазинах і торгових точках, а до гуртових точок, підприємств, публічних установ вони не доходили. Здається, ось він і колапс грошового обігу. Центральний банк робив що міг, навіть намагався попросити перевізників давати здачу людям лише монетами. Але це все, як ми розуміємо, мертвому припарки.
Але проблеми обігу грошей були вирішені дивним чином.
Більшість транзакцій здійснювалися за допомогою чекових книг. Гроші переходили з одного рахунку на інший не дивлячись що банки, де ці гроші зберігалися, були закриті.
ЦБ країни повідомляв, що приблизно дві третини грошових резервів існували у вигляді кредитів на рахунків, все інше були гроші.
Тобто виходу у громадян не було. Оскільки грошовий колапс був на носі, все що залишилося, це розраховувати, що “бариг”, тобто що власники заправок, магазинів і пабів приймуть їх боргові розписки. Без страховки банків. Ці чеки ніхто не міг повернути в банк!
Тобто кожний ірландець, який приймав чек, виходив від платоспроможності покупця і довіри. Адже майже будь який учасник міг виписати чек на будь-яку суму. Тобто система працювала на довірі. І ніхто не знав коли банки знов запрацюють аби щось перевірити та і взагалі повернути гроші замість кредитних чеків.
Всі очікували, що система не буде довго працювати. І навіть настав час кризи. Коли окремі скоторгівці перестали приймати кредитні чеки через місяць після закриття банків. Що викликало невелику паніку, але не більше. Навіть інформаційна діяльність окремих лобістів посіяти паніку ситуації не допомогла.
Більше того, через півроку, коли ситуація заспокоїлась, ЦБ визнавав, що ділова активність не просто не впала, але і мала сталий ріст!
Банки відкрились в листопаді і вже до лютого ситуація нормалізувалась і чеки були виплачені.
Основною причиною успіху системі на довірі визнають особливості ірландської культури та поширення паби. Власники яких легко могли оцінити кредитоздатність майже будь-якого клієнта. До цього треба додати, що ірландці мали дивовижну взаємодію та спільність на рівні сільських і міських громад. Люди добре знали, як ведуть справу інші і люди з негативним бекграундом практично були виключені з операцій. Ось вам і важливості розвитку гормад з широкими повноваженнями, форм самоорганізації населення, тощо. А також важливість розвинутості і поширеності малого підприємництва.
Та не забуваємо, що країна була доволі розвинена і мала високодиференційовану економіку.
