Не розумію, навіщо їм в селі був потрібен хліб, якщо був такий смачний пломбір?
У 1960 році СРСР охопила продовольча криза. З прилавків магазинів зникли деякі види круп, яєчна вермішель, вершкове масло, пряжене молоко, м'ясні напівфабрикати, буженина. Почалися перебої з борошном і білим хлібом. «У хлібних магазинах були встановлені обмеження: продавалися лише батони сіруватого хліба, який готували з домішкою гороху», - писав автор «Незнайки» Микола Носов.
У грудні 1963 року радянський уряд вимушено закуповує в США партію зерна в 12 млн тонн, а до 1970-х років імпорт зернових - вже на потоці. В обмін на безперебійні поставки зерна Вашингтон фактично змушує Москву продавати в США нафту за заниженими цінами.
20 жовтня 1975 року, між двома державами було підписано довгостроковий договір, згідно з яким СРСР зобов'язався щорічно закуповувати в США 6 млн тонн зерна.
У репортажах того ж «Голосу Америки» в кінці 70-х рр. повідомлялося, зокрема, що «все більше магазинів в районах центральних областей Росії (Центрально-Європейський економічний регіон РРФСР) сидять на «голодному пайку». Перебої з хлібом, м'ясом, молоком та іншими продуктами стали нормою. Зазначалося також, що «якісних харчових продуктів в цих та ряді інших районів стає менше і люди звідти змушені «штурмувати магазини Москви, Ленінграда, обласних центрів. Але в достатку радянські продукти є на так званих «колгоспних» ринках, проте їх ціни навіть багатьом городянам не по кишені...».
На початку 1980 року, коли закупівлі зерна в США досягли 16 млн тонн, американська влада через вторгнення радянських військ до Афганістану ввела торгове ембарго. Тепер СРСР змушений був збільшити поставки зернових з інших країн - Канади, Аргентини, Австралії. До 1984 року на частку радянських закупівель припадало понад 15% світового імпорту зерна - 46 млн тонн.
25 серпня 1983 года, СРСР уклав одну з найбільших зовнішньоекономічних угод, про яку, однак, нічого не повідомляли по радянському телебаченню і не писали в газетах. У цей день був підписаний договір про закупівлю в США зерна на рекордну суму в 10 мільярдів доларів. Для порівняння, покупка "під ключ" гігантського автозаводу "Фіат", він же ВАЗ, який випускав в 1970-і роки більше половини радянських легкових автомобілів, обійшлася в 11 разів дешевше - всього 900 мільйонів доларів.
А в 1984 році був поставлений ще один "рекорд комуністичного будівництва", який в СРСР теж не афішували, хоча про нього прекрасно знав увесь інший світ: вперше обсяг імпорту зерна перевищив 40 мільйонів тонн, що становило майже чверть внутрішнього виробництва. Тобто кожну четверту тонну хліба Радянському Союзу довелося закуповувати за кордоном. На той час "країна розвиненого соціалізму", як писали на радянських плакатах, стала найбільшим в світі імпортером зерна.
Однак в наступному 1985 році обсяг імпорту довелося збільшувати ще більше, і він досяг абсолютного рекорду - 44 мільйони тонн. Загалом, можна сказати, що майже півстоліття комуністичних експериментів над сільським господарством в результаті привели його до повного краху, незважаючи на колосальні зусилля, величезні капіталовкладення і циклопічні масштаби виробництва сільгосптехніки, за якими СРСР теж займав перше місце в світі. Не допомогла ні колективізація, ні "закон про п'ять колосків", ні механізація з хімізацією, ні розорювання цілини, ні програма підйому Нечорнозем'я, нічого не допомогло, оскільки сама система була нежиттєздатною.
Американські ЗМІ повідомляли, що СРСР був змушений закуповувати зерно в США через те, що екстенсивні методи освоєння земель не працювали. На підтвердження сказаного служба «Голос Америки» приводила статистику: «Якщо в 1954-1958 роках середня врожайність пшениці в СРСР сягала 7,3 центнера з гектара, то до 1962 року вона знизилася до 6,1 центнера».
Коли в СРСР не вистачало валюти, поставки зерна доводилося оплачувати золотим резервом. За оцінками американських аналітиків, на ці потреби в період з початку 1960-х до середини 1980-х Радянський Союз витратив понад 900 тонн золота. У рік витрачалося в середньому від 12% до 15% всіх золотовалютних коштів країни.