Такий гострий, що він ледь не поставив міста на межу гуманітарної катастрофи.
Це сталося через занадто різку “зелену” спробу Сі Цзіньпіна зменшити обсяги переробки вугілля. Шахти змушували працювати менше – їм не давали кредити в банках та нові ліцензії на видобуток.
Далі сталося те, чого ніхто не очікував – віялові відключення електрики. Коли стало зрозуміло, що Китай не зможе пройти зиму без посиленої переробки вугілля, було вже пізно – шахтам не вистачало грошей для нарощування видобутку.
І тоді весь такий із себе соціалістичний Китай приймає рішення лібералізувати ціни на електрику.
Раніше завдяки фіксованим низьким цінам на енергію китайські товари були суперконкурентними на західних ринках. Пекін вирішив поступитись цією перевагою та підвищити ціни, щоб якомога скоріше накачати вугільні підприємства грошима та збільшити видобуток.
І все це – коштом більш багатих або коштом платників податків, якщо влада вирішувала видавати субсидії. В будь-якому випадку міста спочатку платили більше, щоб потім платити менше.
Результат не змусив себе довго чекати. Підвищення цін та інші заходи з відновлення вугільної енергетики не тільки повернули видобуток “брудного” палива на минулі показники, а й зробили його рекордним.
Фіксація цін – це інтуїтивно найпростіший інструмент боротьби з кризою, однак ним треба дуже обережно користуватись. Якщо це робити як Росія з метою популізму, то ніякого швидкого виходу з кризи не буде.
Показовим є приклад, коли Москва цього року наказала виробникам зафіксувати ціни на деякі продовольчі товари. Оскільки це зірвало всю економіку підприємствам (адже ціни на сировину також зросли), вони почали компенсувати це підвищенням цін на інші товари. Таким чином ціна на молоко могла залишитись старою, а на йогурти зрости, наприклад, вдвічі.
Втім, лібералізація цін – це не завжди вихід. Підвищення цін під час дефіциту працює лише на конкурентному ринку. У випадку з монопольними маніпуляціями це, на жаль, не спрацює.
Наприклад, зараз у Європі спостерігається дефіцит газу, який влаштований монополістом Газпромом. Висока ринкова ціна на блакитне паливо не допоможе Росії наростити прокачку газу в Європу, а лише збільшить дивіденди для акціонерів компанії.
Європейські країни вирішили захищатись та почали фіксувати ціни.
Звісно, менше платити за газ вони не будуть, адже різницю між ринковою ціною та фіксованою покриють з податків. Однак перекладати цей тягар на домогосподарства немає жодного сенсу, адже це штучна криза, яку треба лише пережити з меншими втратами.
Якщо повернутись до прикладу з хлібзаводом, то це якби у місті 100% хліба могло виробляти лише одне підприємство. Тоді воно могло б постійно тримати дефіцит, щоб отримувати більше грошей. В такому випадку крок влади з фіксування цін був би дуже доречним.
Ідеальних конкурентних ринків не існує, тому кожен дефіцит треба розглядати окремо. Однак якщо державні антимонопольні інститути здатні забезпечити прозору конкуренцію в галузі, то ринкові ціни на дефіцитні товари з більшою вірогідністю допоможуть оздоровити економіку та уникнути подальшого дефіциту.
Учасник Клубу авторів капіталіст Богдан Мирошниченко
