Тепер про контраргумент "та у Росії там усі божевільні, це неможливо спрогнозувати".

З чого це раптом? На секунду поточна війна була однією з найбільш прогнозованих подій в історії Європи за останні роки.

Почнемо з того, що РФ мала досить прозорі цілі стосовно України – в їхньому уявленні, вона мала бути або інтегрована мирно, як Білорусь, або розчленована і залишитися буфером як Грузія. Це вкладено як у російську історіографію, так і у ментальність мас. Фашизоідно, так – це звичайна логіка модерної епохи, в 18-19-их століттях такий сюжет конфлікту є навіть тривіальним.

Далі – поточний перехід від "гібридної" до повномасштабної війни був очікуваним одразу після Мінських угод – посилення ЗС РФ на кордоні з Україною проходило з 2014-2015 років, наприклад, передислокація 20-ої армії та початок формування 1-ої. РФ методично посилювала цей напрямок – зрозуміло, який план готувався.

Проте логічно, що Росія в процесі досягнення своєї мети не відразу перейшла до ultima ratio regum, а намагалася організувати собі перемогу, змусивши уряд України до кабальних угод. Тому вона вичікувала до президентських виборів в Україні 2019-го, думаючи, що поточна влада явно слабша і піде на необхідні їй поступки. Цього не сталося. Дата війни залежала тільки від того, за яких обставин надія РФ на безболісний для неї шлях розсіється.

Ці обставини почали прояснюватися одразу після виборів – тоді я вперше зауважив, що риторика російської влади стала навіть агресивнішою. Нова українська влада спочатку давали дуже обнадійливі для РФ сигнали про готовність до поступок – проблеми почалися, коли від слів перейшли до справи, і на чергових переговорах у Суркова здали нерви і він почав кричати "ми так не домовлялися!". Схоже, це був момент, коли в "переговорному процесі" РФ остаточно розчарувалася, бо не давав потрібного їй результату.

Те, що від розчарування перейшли до безпосередньої підготовки до вторгнення, зрозуміли рік тому, коли переміщення великої кількості військ стали явно нетривіальним.

Я тоді писав про це, причому навіть у цей канал (я писав паралельно в три блоги і вже не пам'ятаю, де що артикулював) - але всі навколо намагалися замилити собі очі фразами що "це така гра м'язами", при цьому забуваючи задати собі питання, "а що буде, якщо вона не спрацює?"

Восени 2021-го року сигнали про підготовку до вторгнення змінилися сигналами про його невідворотність – закрилися останні дипломатичні шляхи вирішення, знову почали намагатися сформувати БАРС під цю війну (явно для окупації), ухвалили новий ГОСТ "про масові поховання у воєнний час", який вступав чинність у лютому, та й ще багато чого було. У результаті, коли на Заході з нами вже розпрощалися і підготували програму з постачання партизанам, населення перебувало в якійсь ілюзії, взагалі ігноруючи те, які процеси відбуваються – просто як жаба в окропі.

І ось тепер, коли до завершення дійшли тренди, які розвивалися за відомою логікою вже роками, я читаю щось на кшталт: "та вони там у Росії всі божевільні, звідки нам знати, що у них в голові, може завтра ядерною бомбою вдарять".

Так, російське керівництво таке непередбачуване, що «Війна продовження» після "Мінська" була самоочевидною для всіх, хто абияк рефлексував про світ, який його оточує, а невідворотність цієї війни була відома за півроку.